Чудесний Дуб

Сталося це наприкінці навчального року в невеличкому англійському містечку. У самому його серці ще сотню років тому був насаджений парк, який так полюбили городяни. Навесні після уроків діти з усього міста збиралися в цій місцині. Не раз вони ховалися в тіні розлогих віт старого дуба, насолоджуючись освіжаючою прохолодою.

Нерозлучні друзі Арчі Еванс та брати Лукас і Генрі Уокери не були винятком. У ту похмуру туманну п’ятницю трьох товаришів звільнили з останніх уроків. Хмари пливли низько, немовби зловісно нависаючи над пішоходами. Арчі підняв комір куртки, намагаючись захиститися від пронизливого вітру. Хоч погода й була не найкращою, хлопці за звичкою попрямували до парку.

— Як думаєш, чи наш дуб теж не любить цей вітер? — пожартував Арчі, кидаючи погляд на величезне дерево, яке вже виднілося крізь туман.

— Якщо цей дуб витримав усе, що тут відбувалося за останні сто років, то й вітер йому не страшний, — відповів Лукас.

Генрі, як завжди, обрав місце біля масивного коріння, яке виглядало з землі, мов довгі руки велетня. Він вмостився там, дістаючи з кишені жменю горіхів, які любив лускати, поки слухав жарти друзів. Раптом дуб видав низький стогін, схожий на скрип старих дверей. Генрі не встиг і слова сказати, як коріння під ним різко затремтіло й почало розсуватися.

— Що за…?! — вигукнув Генрі, намагаючись підхопитися.

Але не встиг. Земля буквально втекла з-під ніг – і він, волаючи про допомогу,  почав зісковзувати в утворену щілину. Арчі схопив Генрі за ноги, коли той вже майже потрапив у пастку. Лукас допоміг утримати його, і разом вони таки витягли друга на безпечну відстань.

Діти підвелися на ноги, шоковані й водночас зачаровані дивовижним видовищем: у вирві раптом побачили старовинні сходи, які спускалися вниз. Наприкінці проходу виднілося тепле приглушене світло.

— Це що, підземелля? — здивовано прошепотів Генрі, що тільки-но ледь не став жертвою дерева (вельми ганебний спосіб загинути, чи не так?).

— Більше схоже на вхід у якийсь таємний світ! — промовив його брат.

— Ми просто зобов’язані перевірити, що там! — сказав заінтриговано

Арчі й тут же   зловив на собі зневажливі погляди — Досить так витріщатися! Невже вам справді ні крапельки не цікаво? До того ж, я переконаний, що старий дуб не наразив би нас на небезпеку…

— Тобто те, що я ледь не втрапив у халепу, тебе зовсім не турбує?!

— Не драматизуй, Генрі… Від гепання головою нічого б з тобою не сталося. Нумо спускатися скоріше!

Нарешті цікавий Арчі умовив товаришів на авантюру. Поволі й обережно друзі спустилися вниз, затамувавши подих. Те, що побачили, змусило їхні серця битися швидше. Перед ними відчинилася величезна зала, що здавалася безмежною. Уздовж стін стояли книжкові полиці, які сягали майже до стелі — заввишки у два поверхи будівлі. Величезні драбини на колесах, приставлені до полиць, ніби чекали, коли хтось підніметься й доторкнеться до запилених обкладинок. Від кожного кроку відбивалася луна. Навкруги було тихо й порожньо, наче цей простір дрімав століттями. Товстий шар пилу покривав мармурову підлогу та дерев’яні полиці.

— Ви це бачите?! — прошепотів Лукас, хоч голос його відбився гучно луною.

— Це… це якесь диво, — пробурмотів Арчі, підходячи ближче до однієї

з полиць. Він торкнувся обкладинки старовинної книги, залишаючи на ній чистий слід серед пилу. — Тут, здається, сотні… ні, тисячі книжок.

— Це ж бібліотека! І ми… ми її перші відвідувачі за стільки часу, — промовив радісно Лукас.

— Чи пастка? — насуплено вставив Генрі, озираючись через плече.

Лукас усміхнувся, його очі заблищали від захвату.

— Якщо це пастка, то найкрутіша з усіх! Подивіться на ці полиці! Мені

здається, тут є все, про що можна тільки мріяти.

Наступного дня, повертаючись зі школи, Арчі, Лукас і Генрі з нетерпінням спішили до вчорашнього місця чудесних подій. Але… їх спіткав неприємний сюрприз. Підходячи до дуба, хлопчики побачили кількох чоловіків у яскравих жилетах. Вони стояли навколо дерева, розглядаючи його з усіх боків.

— Це воно? — запитав один із незнайомців, стукаючи по стовбуру молотком.

— Так, дуб столітній. У плані написано, що його треба зрубати для розширення дороги, — відповів інший, гортаючи якісь папери.

— Зрубати? — прошепотів Генрі, зупиняючись за кілька кроків від групи.

Діти притиснулися до кущів, щоб не привертати уваги.

— Чудово. Стара деревина добре продасться. А ми нарешті звільнимо місце для нової парковки. Завтра сюди приїде техніка, — сказав головний із чоловіків.

Коли робітники пішли, хлопці вийшли зі схованки й підійшли до дуба. Вони стояли мовчки, розуміючи, що завтра цього місця може не стати.

— Якщо ми не зупинимо їх, це місце зникне назавжди!

— Але як ми це зробимо? Ми ж діти! — Генрі виглядав розгубленим. — У них є техніка, документи…

— А в нас – бібліотека, — впевнено сказав Арчі. — Я впевнений, там ми знайдемо підказку, як зупинити їх.

Хлопчаки знову спустилися до таємної бібліотеки. Пилюка здіймалася від кожного їхнього кроку, але тепер вони не відчували страху — тільки рішучість. Почали шукати. Арчі вивчав книги про природу, Лукас гортав стародавні карти регіону (сам не знаючи, що сподівався там знайти), а Генрі натрапив на товстий том із назвою “Екологія лісу”. Літери на понищених книжковими червами сторінках було складно розібрати, та хлопчисько, який спочатку проявив найменше ентузіазму щодо ідеї дослідити таємничий прохід, ретельно перечитував рядки один за одним у пошуках рішення… Нарешті в залі пролунав піднесений вигук Генрі:

— Тут написано, що старі дуби часто стають центром екосистеми! — сказав Генрі, гортаючи сторінки. — Їхня коренева система підтримує десятки інших рослин і навіть очищує ґрунт.

— Тобто, якщо вони зрубають дуб, постраждає не тільки бібліотека, а весь парк? — запитав Лукас.

— Саме так, — підтвердив Генрі.

Арчі замислився, його очі спалахнули, наче блискавка осяяла нову ідею.

— Ми не будемо самі. Ми зберемо інших дітей.

Наступного дня, коли техніка прибула до дуба, дітей вже чекала невелика група: Арчі, Генрі й Лукас були в першому ряду. Вони тримали таблички: “Дуб — серце парку!” і “Захистимо природу!”.

— У нас є всі дозволи, діти. Ви лише витрачаєте час, — холодно сказав чиновник у костюмі, показуючи папери.

— А за законом про збереження природи, — голосно заявив Генрі, тримаючи в руках старий том із бібліотеки, — старі дерева, які є центром екосистеми, не можна знищувати!

— Це дерево очищує ґрунт і підтримує десятки рослин, — додав Лукас.

До дітей приєдналися дорослі: батьки, вчителі, сусіди, що роками спостерігали за дітьми міста, яких так розважало старе дерево. Люди вимагали припинити роботи, цитуючи закон, і чиновник, що керував процесією будівельників, зрозумів, що нічого не вдіє проти обуреної громади.

Того вечора, коли дуб вже був у безпеці, діти сиділи під його розлогими гілками, насолоджуючись тишею. Вони розуміли, що те, що їм вдалося пережити, мало значення не тільки для них, а й для всього міста. Але бібліотека, захована від усіх, лишалася їхнім особистим скарбом. Це була таємниця, якою вони не могли поділитися з іншими, адже найбільші чудеса інколи потребують захисту від сторонніх поглядів.

Так вони й залишилися: з важливою місією охоронців таємної бібліотеки на плечах, але й із нескінченним джерелом знань, яке виявилося для них найдорожчим скарбом.