Ця жінка вивчає разом зі мною українську мову, смакує словом і сумує за рідним домом. Але вміння відчувати рідне перемагає. Тому народжуються такі есе. Знайомтеся: Ірина Кузнецова.


Від Ірини Кузнецової, яка приїхала в Полтаву з міста,
де народилася людина з іскрою Божою – Ілля Рєпін, з міста Чугуєва.

Зараз буду викладати карти, виливати душу свою.

Народилась я в країні, яка зараз занесла дамоклів меч над Україною. Доки була малою, був мир та лад – великий скарб.

І тут з’явився він! Здавалося – два чоботи на одну ногу Вийшла заміж у 18 років та поїхала за тридев’ять земель. На Далекий Схід. Народила синочка й донечку, працювала як білка в колесі. Здобула дві освіти.

Ні сіло ні впало – у ньому проявилася бісова личина. Ми розбили глека. Але все одно червоною ниткою крізь моє життя пройшло свято, яке я робила людям не покладаючи рук.

Пам’ять серця (мама з України)  привела мене й моїх дітей на землю милу, бо в чужій сторонці не так світить сонце.

Сьогодні я – стріляний горобець, битий жак. Горою стою за дітей своїх, слів на вітер не кидаю. Живу як у Христа за пазухою.

Несподівано довелося нам, українцям, випити гірку чашу. Але всі ми б’ємо лихом об землю, віримо: настане день – і будемо на сьомому небі, коли ворога зітремо з лиця землі.           Сьогодні я в колі однодумців, які запали в серце, бо друг пізнається в біді.

«Чому українською, ти ж із Чугуєва?» – запитає хтось. А я відповім: «Птицю пізнають по пір’ю, а людину – по мові». А я таки українка!

Поділитися з друзями