Автор: Костянтин Сердюченко – випускник ліцею, перевеслянин.
**** 7 квітня, 2016 р
…прокинувся у трамваї. Від сонячного світла вже й сліду не було. Лише тьмяні ліхтарі. Спробував бігти, але злива від цього не стала меншою. Кожну клітину мого тіла заповнили краплі дощу. Голова йде обертом. Якось аж страхітливо реалістично перед очима постало її обличчя…
****************
В роті пересохло, злива набирає обертів. Асфальт потихеньку перетворюється в одну з вуличок в центрі Венеції, а я все йшов навмання. Очі залило дощем. В той момент на Личаківській залишилось тіло в промоклому наскрізь піджаку, свідомість зависла на подвір’ї замку.
****************
Тоді я рахував вії на її очах, відчайдушно стояв над прірвою глибини її хамелеоноподібного океану. Мене хитало не слабше, ніж зараз.
Тоді я почав вбирати запах, все стало на свої місця, ми знову разом. Ближче, ближче…1,2,3
*****************
Я прокинувся від потужної хвилі крижаної багнюки, що накрила мене з голови до ніг. Автомобілі поспішали в тепло і не зважали на пусте обмокле тіло з подорожуючою свідомістю. В той момент Світ розколовся. Крик вирвався з горлянки, як усвідомлення неможливості мого становища.
**************
«Я не можу чекати!»,- почула тоді вся Пасічна. « Я маю побачити твоє обличчя!». Пісня набрала шаленого сенсу, а автомобілі, що мчали поруч – швидкість. Не було сили ухилятись, я просто тримав удар і думав про її енергійно-елегантні рухи, про голос і про зорі над замком. Потім знову кричав. Потім нічого не відчував. Потім стало страшно, трохи пізніше – смішно. Холодно і мокро. Жахливо на душі.
****************
Стільки слів пробігло мимо, мені не звикати. Потім закурив і зловив декілька влучних. Бо думав про вигини її тіла. Все ж, я бачив все неймовірно чітко, хоч очі й тонули в дощі. Різні кадри в уяві, я режисер. Будую, ріжу, монтую. В мені ідеальний сюжет з однією актрисою. Без номінацій і касових зборів. Але з шовковим волоссям, кольору тропічних дерев..
*************
Злива таки вщухла. Два ряди ліхтарів. Посеред дороги зволожена дощами постать, а поряд пливе напівпрозора, виліплена з почуттів дівчина… Яка ж в біса красива ніч після дощу…

Поділитися з друзями