25 жовтня 2026 року пощастило стати учасницею поетично-музичного вечора «Мене осінній смуток не огорне», на якому полтавські поетки читали власні твори. Захід поєднав поезію, музику й роздуми про кохання, красу, життя та війну. 

Особливо цікавою для мене стала творчість Тетяни Ваценко. Вона читала громадянську лірику, вірші про кохання та дитячу поезію. Найбільше сподобалися саме  громадянські вірші, які змушують замислитися над подіями, що переживає наша країна. На вечорі я придбала книжку авторки «Терен-зілля». Вона присвячена зятеві, який загинув на війні. Для мене особливо цінним стало те, що Тетяна Ваценко особисто підписала книжку. 

Галина Вовченко читала вірші про війну, про кохання й римовану прозу. На початку поетка сказала, що осінь для неї — це пора кохання та краси. Ці слова допомогли мені по-іншому поглянути на осінь, яка не обов’язково має асоціюватися зі смутком. Найбільше мені запам’яталися саме вірші про кохання. Тож авторкам вдалося ще більше закохати мене в осінь, хоча це й без того моя улюблена пора року. 

Музичну частину вечора представили Людмила Костенко та Світлана Жувак, які виконували під гітару світлі оптимістичні пісні. Світлана Жувак пише мелодії на слова інших авторів. Найбільше запам’яталася пісня «Заклинаю», слова до якої написала Неоніла Яніцька  з Хмельницького. Також Олексій Семенов, який відповідав за технічне забезпечення, виконав дві пісні й продемонстрував свою майстерність гри на гітарі. 

Наприкінці вечора відвідувачам запропонували взяти світлини Тетяни Вовченко. Ми обрали: мама — світлину, пов’язану з її батьківщиною, Миргородом, а я — фотографію останнього яблука на дереві восени. Світлина називається «Фіджі» — за назвою сорту яблуні. Її зробили в селі Келеберда на Полтавщині. На мою думку, останнє яблуко символізує завершення прекрасної осені й наближення холодної, суворої зими. 

Вечір залишив теплі враження, сподобалося поєднання поезії, музики та фотографії, а особливо контраст між віршами про кохання й красу та поезією про війну. Такі заходи допомагають молоді відкривати українських митців і краще розуміти силу рідного слова. 

Поетично-музичний захід відбувся в мистецькій крамниці-кав’ярні «Сто доріг». Атмосферу заходу доповнювала неймовірна виставка картин, написаних олійними фарбами, сучасного полтавського художника Євгена Логвінова – мого тата. Поезія, музика й живопис гармонійно поєдналися, створивши особливу атмосферу творчості та натхнення. 

Загалом кав’ярня «Сто доріг» —завжди асоціюється в мене з теплом, культурою та щирістю. Це місце, до якого лежить серце, де почуваєшся затишно й можеш відкрити для себе щось нове. Саме тому цей культурний вечір став для мене ще особливішим. 

Радію, що відвідала цей захід. Авторкам вдалося закохати мене в осінь іще сильніше й подарувати незабутні спогади 

Поділитися з друзями