Інший Всесвіт

Давно-давно в маленькому містечку Грімфілд жила дівчинка на ім’я Бетті. Вона ніяк не виділялася серед інших дітей, адже в сірій, похмурій місцевості всі були однакові. Кожен мав симетричний дім, який вирізняли лише за номерами на дверях. Школа була лише одна, але дуже велика. Навколо не було ні парків, ні гральних майданчиків. Повітря забруднилося настільки, що його плутали з туманом. Тут побачити усмішки майже неможливо. Лише тільки на свята, адже не треба було працювати чи навчатися.

Одного разу рано-вранці Бетті зібралася до школи. Чорні туфлі, сіра спідниця, біла блузка – усе чисте, мов тільки куплене. На голові – дві коси, бо інші зачіски не дозволяли. А що ж про хлопців? Захопливого нічого… Тільки замість спідниці – штани, а волосся як голки їжачка. Та й прямували всі лише однією стежкою, адже іншої не було.

Раптом Бетті зупинилася. Краєм ока побачила дивні двері позаду старого дуба. Велике бажання підштовхнуло дівчинку туди.

Двері були схожі на портал, що веде в інший Всесвіт.Таке побачити можна тільки в книжках або ж фільмах, а тут – одразу перед очима. Виглядало небезпечно, але жадання дівчинки було нестримним. Як тільки вона вступила за одвірок, одразу ж все стало білим…

…Бетті прокинулася на м’якій траві. Усе настільки було світлим і різнобарвним, що її очі стали мов родзинки. Вона не звикла бачити такі яскраві кольори. Але щось було дивним в душі, адже там зник страх!

– Де я? – гукнула дівчинка в порожню околицю.

Жодної відповіді. Піднімаючись, Бетті знову помітила портал. Він так само сяяв біля великого, але вже зеленого молодого дуба, що хвалився неймовірною красою. Вона одразу зрозуміла, що це дорога назад до Грімфілда. Їй було тут самотньо, тому одразу ж, без вагань, повернулася додому. Усе знову стало чисто білим.

Тепер Бетті лежала на сухій твердій землі. Навколо неї стояли друзі.

– Що сталося? З тобою все добре? Ти де була? – стривожено запитали вони.

– Я зараз вам таке розповім! – крикнуло дівча, нібито щойно побачило щось нереальне. А таки було насправді.

Після короткої розповіді діти подумали, що дівчинка збожеволіла.

– Не вірите? То ходімо зі мною, тільки не лякайтеся, бо я знаю вас, боягузів! – з усмішкою сказала Бетті, попрямувавши до дерева.

– Ой, хто б говорив! Забула той день, коли маленького павучка злякалася? – злісно нагадав один із товаришів.

– Та все, все, забули. Не сварися, бо нічого не покажу, – пробурмотіла.

Дійшовши до місця призначення, діти різко зупинилися. Зіниці звузилися.

–  Ти серйозно? – прошепотів один із хлопчиків.

– Та ну! Це сто відсотків сон! – вигукнула дівчинка позаду. Але в глибині душі вони хотіли вірити в диво, адже сіре життя вже не цікавило їх, тому всі таки наважилися поринути в інший Всесвіт.

Бетті знову опинилася на тому ж місці, але вже з друзями. Навколо було настільки гарно, що діти ледь не зопліли. Почалися довгі подорожі. Дітлахи вивчали кожний куточок, не зупиняючись ні на хвилину.

– Гайда, заберемо всіх дітей і створимо свою країну без правил! – запропонував один із хлопців

Ідея всім сподобалася, але на неї треба чимало часу. На щастя, діти були готові до труднощів.

Після годинних переконань інші діти також опинилася в новій країні. Усі одразу взялися до роботи – будували хатинки. Бетті побігла збирати матеріали, але раптом почула дивні голоси, не схожі на людські. Вони лунали з урвища, до якого вагалися навіть наближатися. Обережно підійшовши, дівчинка різко крикнула:

– Люди! Тут є ще люди!

Не довго думаючи, малеча підбігла поглянути на видовище. Унизу виднілося величезне селище. Дітям перехопило подих, панувала тиша. Що ж це? Це початок нових знайомств, нового життя…

Історія на цьому не закінчується. Діти з селянами здружилися й вирішили, що житимуть разом. Селище розвинулося велике, тому всім вистачало місця. Про Грімфілд ніхто так і не загадував. Нехай це місто залишиться  лише в глибоких спогадах.

А що ж про батьків? Вони теж мали опинитися тут, але мали кращу ідею. Дорослі не хотіли залишати Грімфілд порожнім, тому вирішили відбудувати  його, а пізніше вже запросити  нових товаришів на гостину.

Перспектив намалювали багато!