У далекому селі, схованому серед густого лісу, жила маленька дівчинка Марійка. Вона була допитливою й відважною, хоча мешкала зовсім скромко в хатинці з мамою.

Одного разу, коли на небі не залишилося жодної зірки, а всі ліхтарі в селі загадково загасли, люди занепокоїлися.

— Що нам тепер робити? – налякано питали селяни. – Темрява охопила нас!

Марійчина мама зітхнула сумно, сама ж дівчинка підбігла до вікна й позирнула на ліс: тепер він був ще темнішим.

— Мамо, я знайду світло! Бабуся казала, що в лісі є чарівний ліхтарик, який може повернути світло в наш дім.

— Це небезпечно, доню, — схз хлібом і теплу вильовано відповіла мама.

Та Марійка вирішила: вона мусить спробувати. Узявши торбинку хустку, дівчинка вирушила в ліс.

Дорога була темною й тихою, лише іноді шумів вітер, який гойдав гілки дерев. Раптом дівчинка почула, як хтось зверху покликав її.

— Чого ти шукаєш у темряві, мала дівчинко?

Це була Сова, яка сиділа на високій гілці.

— Я шукаю чарівний ліхтарик, щоб повернути світло в наше село, — пояснила Марійка.

Сова задумливо подивилася на неї.

— Тобі допоможуть троє друзів. Але запам’ятай: у цьому лісі потрібно бути уважною й чесною.

Марійка подякувала Сові й пішла далі. На її шляху з’явилося величезне дерево з людським обличчям. Раптом воно заговорило:

— Щоб пройти далі, розгадай мою загадку!

— Спробую! — самовпевнено відповіла дівчина.

— Що можна побачити лише в темряві, але ніколи на світлі?

Марійка подумала трохи й радісно вигукнула:

— Зірки!

Дерево засміялося й промовило:

— Правильно, розумнице! Візьми цю чарівну нитку: вона проведе тебе далі.

Марійка схопила чарівну ниточку, що світилася в темряві, і рушила далі.

На стежці раптом з’явився Лісовик — високий і міцний.

— Щоб пройти далі, ти повинна довести, що твоє серце чисте. Ось, наприклад, хтось сидить на дорозі. Допоможеш йому?

Марійка побачила маленького їжака, який виглядав дуже втомленим і голодним.

— Ти голодний? — запитала дівчинка.

Їжак кивнув. Марійка дістала останній шматок хліба зі своєї торбинки й дала звіряткові. Той задоволено посміхнувся й побіг у кущі. А Лісовик кивнув:

— Твоя щедрість обов’язково приведе тебе до ліхтарика. Іди далі.

Дівчинка прийшла до старого дуба, на якому й був  чарівний ліхтарик. Сяяв він ніжним золотим світлом і заговорив, побачивши Марійку:

— Чому ти мене шукаєш, мала?

— Я хочу повернути світло в село. Люди бояться темряви, і я мушу їм допомогти, — сказала Марійка.

Ліхтарик на мить замовк, а тоді засвітився яскравіше.

— Твоє бажання щире, а серце сповнене доброти. Тримай мене: я світитиму тобі на шляху додому.

Марійка обережно взяла ліхтарик – і дорога назад стала легкою й світлою.

Коли Марійка повернулася в село, чарівне світло розлилося по всіх домівках, прогнавши темряву. Люди вийшли з хат, радіючи, і дякували дівчинці за відвагу.

— Доню, ти повернула нам світло! Я пишаюся тобою! — сказала мама, обіймаючи Марійку.

А чарівний ліхтарик залишився в селі, нагадуючи всім, що справжнє світло живе в добрих серцях.

 

Поділитися з друзями