За горами й полями, на березі Лазурного моря було колись одне королівство. Жили тут найщасливіші люди, усім вони були задоволені. Король з королевою цінували свій народ, вони мудро правили царством. Королівство було надзвичайно багате горами, лісами, річками та полями. Усе пахло й цвіло. Люди були віддані своєму королю. Вони багато працювали й мали все необхідне для щасливого, безтурботного життя. Може, тому ні про що й не мріяли.

Та, одного ранку раптом налетіла чорна хмара, гриміло, блискало – й упала на королівство темрява. Люди більше не посміхалися й не віталися один з одним, ходили похмурі та невеселі. Життя в цьому королівстві стало майже нестерпним. Минали роки, але нічого не змінювалося. Королівство перетворилося на занедбане й непривітне. І час ніби зупинився.

Та одного дня, восени, в маленькій хатинці, де світла не бачили роками, народилась крихітна Мрія. І у віконці цієї хатинки люди побачили промінчик сонця. Вони були дуже здивованні. Підходили, щоб побачити Мрію. І о диво!!! Хто торкався Мрії, сам наповнювався світлом і ніс його до свого будинку.

Минуло не так багато часу, як чорна хмара почала розвіюватися над королівством. Люди стали посміхатися, в їхніх очах з’являлася жага до життя. Мрія росла, а разом з нею й віра в щасливе майбутнє. Таки розвіялася темрява зла, зійшло сонце й королівство знов розквітло. А Мрія залишилася з ними назавжди.

Поділитися з друзями