Жив на землі старий поважний чоловік, і було в нього три сини. Звали їх Крайн, Рус та Рос. Виховував він їх у любові, учив бути працьовитими, поважати людей, ставитися з повагою до праці, не відмовляти в допомозі. Як не намагався батько виховувати їх однаково, виросли вони зовсім різними. Старший син – Крайн – був розумним, добрим, сильним, працьовитим, допомагав людям. Був борцем, бо завжди змінював своє життя на краще під гаслом: ,,Доброта і працелюбність допоможуть у житті досягти успіху’’. Він дивився на життя широкими світлими очима, з любов’ю до людей, яка поселилася в його серці змалку.

Середній син – Рус – був людиною слабовольною. Ні, не був поганим, але не хотів робити над собою зусилля, як кажуть, ,,прожив один день – і слава Богу’’. Він не був ледащим, злим теж його не можна було назвати, іншим людям не дуже спішив допомагати. І взагалі змінювати життя на краще й бути борцем не було його життєвим кредо.

Молодший брат – Рос – став для батька ,,головним болем’’ ще змалечку. Як тільки не намагався навчити його благородству, працьовитості, доброті. Рос не хотів відкривати душу для доброти й любові. Дивився він на світ, як кажуть люди, ,,через замковий отвір’’. Учитися нічому не хотів, праця була теж не улюбленою справою. Хоч і був молодшим братом, але завжди намагався нав’язати свої погляди й бажання старшим.

Брати відчували неповагу меншого й не схвалювали його погані вчинки. Їхня любов до людей і повага, якою наділив батько, не дозволяли образити брата й поставити на місце.

Поки був живий батько, вони намагалися переконати молодшого брата, що жити треба в злагоді й любові, саме тоді всім буде добре, життя на землі тільки процвітатиме. Але все було марно. Рос з кожним роком ставав все злішим, заздріснішим і набирався підлості. Він бачив, що старші брати живуть краще, але був настільки ледащим, що змінювати своє життя працелюбством ніяк не хотів. Натомість вигадував різні способи, як насолити братам, щось поцупити, коли вони запрошували в гості, а потім настільки знахабнів, що почав красти, коли їх не було вдома. Брати здогадувалися, але не хотіли засмучувати батька, боялися казати йому правду про погані вчинки молодшого. Це був би для батька сильний удар, бо його життєві погляди складалися з того, що людина народжується на землі для того, щоб після себе залишити якомога більше добрих вчинків. Поведінка брата могла підірвати здоров’я батька, принести біль і смуток у його душу, тому брати мовчки терпіли всі нехороші витівки свого малого брата.

Минали роки, батько старішав, а сини дорослішали. Згодом прийшов час батькові вже покинути цей світ. Покликав він синів і каже:

– Ось і прийшов мій час, жив я за законами Божими й вас вчив. Знаю, що не все мені вдалося… Дякую тобі, Крайне, що оберігав мене й не хотів засмучувати. Бачив я, що не зміг з Роса виростити гідну людину, хоч як не намагався. Я завжди мріяв, що мої три сини виростуть і продовжать вчинками і працею нести добро й любов, що є вічними на Землі. На жаль, Рос не вибрав цей шлях, а йде темною дорогою, несучи за собою зло, смуток і розчарування. Тому, Крайне, прошу тебе не здаватися й спробувати допомогти йому повернутися на світлу дорогу, а тебе, Русе, прошу допомогти Країну виконати мій заповіт…

Крайн і Рус уважно слухали батька, а Рос вибіг із хати, навіть не дослухавши останні слова батька й не попрощавшись із ним. Крайн дав слово, що намагатиметься змінити молодшого брата й виконати мрію батька. Батько зітхнув, посміхнувся й відійшов в інший світ.

Минали роки, Крайн жив і страждав, бо йому ніяк не вдавалося змусити брата переглянути погляди на життя. Рос будував підступні плани. Крайну було не легко йти до мети, бо й Рус не повністю підтримував. Крайн був настільки сильний духом, що не збирався здаватися й порушити клятву, яку дав батькові.

Одного разу Рос, як завжди, продумував підступний план, як поцупити щось у Крайна. Молодший був настільки хижим, що вигадав страшну підлість: вирішив знищити працю всього життя Крайна. Старший дуже любив природу, гарні й унікальні рослини збирав по всьому світу для того, щоб створити парк, куди б приходили люди відпочивати, милуватися рослинами, де б митці знаходили своє натхнення. Так пам’ять про нього була б вічною, а люди б казали: ,,Він прожив своє життя недаремно, залишивши людям красу на довгі роки’’. Рос вирішив підпалити парк, щоб той згорів до тла і щоб ніхто не пам’ятав ім’я благодійника.

Крайн випадково дізнався від людей про цю страшну підлість. Він ретельно слідкував за Росом, щоб не дати йому це зробити. А менший ніби відчував, що за ним стежать, і все відтягував мить помсти.

Усе ж одного дня Рос вирішив, що настав час. Він узяв усе необхідне й пішов до парку Крайна, та не вгледів, що брат ішов назирці. Узявши факел у руки, Рос намагався підпалити парк.

Крайн напав ззаду. Брати почали боротися, Рос дуже боявся за своє життя, бо вже відчував, що Крайн цього вже ніколи йому не пробачить. Нарешті Рос вирвався. Тікаючи, уже нічого не бачив перед очима, біг з такою швидкістю, що не вдавалося його наздогнати. Так утікав, що навіть не помітив, що біжить прямісінько в болото. Це була пастка! Він борсався в ньому, але це було марно, бо болото засмоктувало все глибше й глибше. Прийшла розплата за все погане, що він наробив у своєму житті.

Але раптом Рос почув кроки й хрускіт гілляк, пригледівся й побачив, що пробирається Крайн. Рос став кричати, щоб брат був обережним, бо перед ним болото. Крайн зупинився, побачив, що Рос вже по шию застряг у болоті. Він був здивований поведінкою Роса, бо той ніколи й нічого доброго Крайну не бажав, а тут захотів допомогти! Розгубився старший: що робити? І зміг здолати злість, яка на мить заполонила душу. Він кинувся шукати гілляку, щоб витягнути Роса з болота. А менший дивувався й сам. І собі, і братові…

Крайну вдалося врятувати Роса, він обійняв брата міцно-міцно. Тільки тоді Рос зміг зрозуміти, наскільки його брат благородний, що зміг знайти в собі сили все пробачити. Соромно стало молодшому за свою поведінку й життя, яке він проживав настільки негідно.

Учинок Крайна змінив життя Роса: він став жити як людина, яка хоче залишити після себе добро на землі. А Крайну вдалося виконати обіцянку, дану колись батькові. І подарувати людям парк, куди приходять і досі люди, згадуючи його творця!

Мрії мають бути реальними!

Поділитися з друзями