Наша дума, наша пісня не вмре, не загине…

От де, люде, наша слава,

Слава України!

Тарас Шевченко

Історія вчить лише того, хто хоче знати. А от карає за незнання нещадно й усіх. Незнання власної історії, знецінення її, нехтування й подекуди явне й неприховане висміювання вкотре призвело до жорстокої війни, від наслідків якої залежить, чи збережеться держава Україна на мапі світу, а відповідно й нація українців.

Ми знову прийняли бій із найлютішим та нещадним ворогом. Упевнений, цього разу наші воїни відстоюють не лише свободу та незалежність країни, а й усього цивілізованого світу. Переконаний, що під загрозою поневолення, як ніколи, близько стоїть Європа. Бо непокаране зло підросло, відростило пазурі та ікла й накинулося на наступну жертву.

Наші землі постійно рвали на шматки різні імперії протягом багатьох віків. Вигідне географічне положення країни – це наша сила й наша слабкість. Обертаючись на тисячі років у сиву давнину, завмираю від захоплення! У чому наша сила? Як відгадати цей секрет? Яка потужна сила, оберіг допомагає нам?

Це неймовірно усвідомлювати, що саме українці змогли встояти й не розчинитися, не виродитися крізь віки. Не кожному народу таке вдалося. Бо одні змінювали інших, процеси асиміляції, витіснення, загарбання й навіть фізичного знищення одними народами та племенами інших відбувалися постійно. Одні культури витіснялися іншими. То як на наших теренах за довгий проміжок часу, починаючи від надзвичайно високорозвиненої трипільської культури, ми змогли зберегти тяглість поколінь?

Могутня сила традицій, звичаїв та різноманітних обрядів, що передавалися з покоління в покоління, забезпечили цю тяглість. Навіть якщо їх називали інакше, але сенс не змінювався. Обряди – то велика сила. Змінюються народи, назви держав, а обряди живуть.

Як би не змінювалася назва держави, у якій живе український народ (Київська Русь, Гетьманщина, Українська Народна Республіка, Україна), традиції та обряди, яких ми таки дотримуємося, навіть не усвідомлюючи подеколи їхній глибинний зміст, бо так нам передали в спадок батьки, їм не сто років, навіть не тисяча, а тисячі років.

Ми маємо міцне глибоке коріння, що тримає нас на цій землі. Це джерело власної сили та незламності. Воно забезпечує нам тяглість, і кожне наступне покоління, передаючи обряди своїх батьків, зміцнює це коріння.

Настав і наш час – зберегти й передати майбутнім поколінням українські традиції, мову, культуру. Ми дуже близькі до ризику втратити себе, відмовитися від ідентичності, відцуратися пращурів, забути тисячолітню історію та знов погодитися на окупацію. І є великий ризик, що цього разу це вірогідно призведе до вимирання української нації.

Сьогодні ворог ще більш підступний. Не тільки той, що вбиває тіло, а й той, що вбиває нашу душу. Іде розмиття ідентичності, по суті, знищення нації та перетворення українця на безликого індивіда. Це велика загроза. На фронті відкритий ворог. А тут підступний, через систему освіти, культури, ЗМІ вводяться ворожі наративи, змінюється мислення, ліквідовуєттся світоглядний код, світогляд українця, бачення його себе у світі. Триває боротьба за нашу свідомість, за право бути самими собою. На жаль, більшість до цього часу не усвідомлюють цю приховану загрозу. Ми бачимо тотальне нехтування вітальної важливості відстоювання своєї національної ідеї та інтересів. А процеси в усіх сферах життя повинні базуватися на цьому й підпорядковуватися. Ми повинні агресивно захищати свою мову, культуру, традиції, не дозволяти паплюжити й нехтувати нашою історією та спадщиною.

Українці, на жаль, не розуміють силу слова. Слово – це меч, що проводить чіткий кордон між народами та країнами. Мова маркує, де свій, де чужий. Мова – це компас. Відберіть у народу мову – він заблукає, втратить пам’ять і себе. Тож ті українці, які досі свідомо послуговуються мовою ворога, який прийшов укотре на нашу землю, щоби знищити й підкорити нас, свідомо чи несвідомо сприяють зміцненню ворога на нашій землі. Сьогодні ми маємо шанси завершити цю багатовікову війну. І назавжди позбутися московського ярма. Кожне твоє українське слово – це цеглинка в мур, який будуємо на кордонах рідної землі.

Поділитися з друзями