ПЕРШЕ КОХАННЯ

Гумористична п’єса для юнацтва на одну дію

Полтава 2023 рік

Дійові особи:

Михась – юнак, закоханий в Оксану, до навчання байдужий, так собі хлопець.

Андрій – юнак, вірний друг Михася, на все готовий заради друга, одним словом – відчайдуха.

Оксана – дівчина-відмінниця, та ще й красуня.

Дід Мокрій – скріплений міцними узами Гіменея з відомою на все село бабою Одаркою.

Баба Одарка – відома в селі заколотниця, лиха і сварлива баба, та іще багато чого про неї говорять…

Гурт дівчат.

 

Ява перша.

 

Шкільне подвір’я. Пролунав дзвоник. Хлопець Михась неквапливо та задумливо йде зі шкільною сумкою. Весело перегукуючись, зачіпаючи один одного, повз нього біжать хлопці з футбольним м’ячем. Серед них і друг Михася – Андрій.

 

АНДРІЙ (зупиняючись біля Михася). Поспіши Михасю! Сьогодні ж з дев’ятим «Б» граємо. Півфінал! (Потім уважно дивиться на Михася). Що, знову?

МИХАСЬ. Ага. Нема діла. Як не пробував відволіктися – нічого не виходить. Тільки про неї всі думки… Більше не зможу себе картати. Потрібно хоч якось діяти!

АНДРІЙ. Гаразд, друже! Давно хотів тобі сказати, маю щодо твоєї проблеми відповідний план. Усе буде добре, повір мені!

МИХАСЬ. Що за план? Розповідай швидше!

АНДРІЙ. Окреслимо проблему: отже, тобі подобається Оксана, весь час про неї думаєш, потрібно наважитися запросити її на побачення!

МИХАСЬ. І що далі? Що на тому побаченні?

АНДРІЙ. Як що? Потрібно її буде поцілувати! А чи вмієш ти це робити?

МИХАСЬ (хитає головою). Ні…

АНДРІЙ. Отже, це перша проблема, яку потрібно терміново вирішувати! Але я беру це на себе! Ти ж мій ліпший друг!

МИХАСЬ. Як то на себе?! Ти що, замість мене Оксану цілувати будеш?

АНДРІЙ. Та ні! Я просто знаю безвідмовний метод, як навчитися найкращим поцілункам. Лише раз Оксану поцілуєш, то вона вже зроду-віку від тебе не відчепиться!

МИХАСЬ. То насправді?

АНДРІЙ. Точно! Перевірено! Діє на сто відсотків!

МИХАСЬ. Чим доведеш?

АНДРІЙ. Діда Мокрія і бабу Одарку знаєш?

МИХАСЬ. А хто ж їх не знає! Ходять чутки, що баба Одарка – то сам чорт в спідниці…

АНДРІЙ. А як вона діда Мокрія ціпком з корчми гонить, то аж за річкою відлуння чути. Коти з переляку на дерева лізуть, птахи замовкають, а собаки вити починають, як вовкулаки, ніби рідну душу почули. А кожного року вона до мерців на таємну раду ходить і там планують, кого потрібно до смерті залякати за скоєні гріхи…

МИХАСЬ. І як вони разом вживаються? Бабу Одарку все село боїться! Про неї хоч кіно знімай! (сміється).

АНДРІЙ. Колись я підслухав, що в діда на городі спеціальні помідори ростуть. І саме на них він випробував у юності поцілунки, коли залицявся до найгарнішої дівчини в окрузі. Ось він призначив їй побачення пізнім вечором. А Одарка про те дізналася і першою прийшла. Мокрій в темноті не розгледів, і … Після цього поцілунку немає йому відбою від Одарки, уже 70 років разом, хоч і не дає вона дідові спокою жодного дня.

МИХАСЬ. На тебе вся надія, друже! Як же ти ті помідори дістанеш?

АНДРІЙ. Не хвилюйся! Заради друга я готовий на все!

 

Хлопці, потискаючи один одному руки, розходяться.

 

 

 

 

Ява друга.

 

Андрій нишпорить по городу та збирає у відерце помідори. Ззаду непомітно підкрадається дід Мокрій і хапає хлопця за вухо.

 

АНДРІЙ (жалібно). Діду-діду! Вухо відірвете!

ДІД МОКРІЙ. От зараз бабу свою покличу, хай чинить з тобою на свій розсуд!

АНДРІЙ (падаючи навколішки і складаючи молитовно руки). Тільки не бабу Одарку, діду! Благаю! На все згоден!

ДІД МОКРІЙ. Тікати навіть не здумай. Я не здожену – так баба виловить, як та зголодніла щука безпорадного карасика! Хряц! І все! На все кажеш згоден? То укладемо угоду!

АНДРІЙ. Підпишу будь який документ, тільки без Вашої баби!

ДІД МОКРІЙ. Добре. Завтра принесеш торбину тютюну! Домовилися? І гадки щоб не мав обдурити! Бо…

АНДРІЙ. Так, діду! Домовилися! Можете не залякувати, і так боюся. Ну то я пішов… (бере відерце з помідорами).

ДІД МОКРІЙ. Е ні! Помідори залиш… І відерце.

АНДРІЙ. Як так залиш! А тютюн за віщо Вам нести? Так діло не піде! Можете свою бабу кликати, а помідори я не віддам!

ДІД МОКРІЙ. Отакої! Треба було більше тютюну просити, раз тобі помідори так знадобилися! Ти що, з голодного краю, чи на вашому городі своїх немає?

АНДРІЙ. Та ні. Просто мій ліпший друг, теє… закохався, во!

ДІД МОКРІЙ. То й що з того, помідори навіщо?

АНДРІЙ (з посмішкою). А то Ви не знаєте, що на помідорах вчаться поцілункам? А Ваші так взагалі чудеса творять!

ДІД МОКРІЙ. І таке скажеш… На помідорах?

АНДРІЙ. Та Ви що, діду, молодість забули?

ДІД МОКРІЙ. А мо й забув! То нагадай!

АНДРІЙ. Ну як же так, діду! Підносите до уст свіженький помідорчик, заплющуєте очі, уявляєте, що це дівочі уста… А додати до цього те, що помідори саме з Вашого городу…

ДІД МОКРІЙ. Ну, якщо в це вірити, то, може, так воно і буде… (посміхається). А от ти мені скажи, якщо дівка гарбуза піднесе, що робити?

АНДРІЙ. Гарбуза, діду, у нас дівчата уже сто років не підносять!

ДІД МОКРІЙ. А як же відпровадити, коли хлопець не подобається?

АНДРІЙ (озирається навколо, потім показує, щоб дід нахилився, дід Мокрій нахиляється і Андрій щось шепоче йому на вухо). Ось так!

ДІД МОКРІЙ (здивовано). Та ти що? Невже? Ох і молодь пішла! (Потім задумливо). У наш час по-іншому було…

АНДРІЙ (посміхаючись). Ага ж! А це правда, діду, що баба Одарка силоміць Вас на собі оженила? А коли Ви з весілля у вікно тікали – то вона Вас за штани назад…

ДІД МОКРІЙ. Брешуть люди! Брешуть! Через заздрість брешуть! Вийшла моя баба за мене бо… Бо я…

АНДРІЙ. Що?

ДІД МОКРІЙ. Бо я вмію…

АНДРІЙ. Та що ж?

ДІД МОКРІЙ. Вірші я добре складаю! Он що!

АНДРІЙ. Ану ж бо хоч одного зачитайте!

ДІД МОКРІЙ. Одного?! У мене в скрині ціла збірка лежить!

АНДРІЙ. Ваших віршів?

ДІД МОКРІЙ. Авжеж!

АНДРІЙ. От так новина! Дасте почитати?

ДІД МОКРІЙ. Не дам! Не для таких телепнів як ти ця збірка, а суто для… для… таємного читання!

АНДРІЙ. Як це, для таємного?

ДІД МОКРІЙ (оглядається навкруги, потім пошепки). Щоб баба моя бува на натрапила на  ті вірші…

АНДРІЙ. А любовного вірша складете?

ДІД МОКРІЙ. Для закоханого друга? Раз плюнути! Як звати дівчину?

АНДРІЙ. Оксана.

ДІД МОКРІЙ. Завтра буде готово! Дві торбини тютюну, і ти – мій кращий друг! Гарний вірш – запорука любовного успіху!

АНДРІЙ. Домовилися!

(Чути голос баби Одарки: «Мокрію! А де ти подівся? Чи, може, де тютюн смалиш? Ой побачу! Ой почую! А йди швидше соняхи вибивати!»)

АНДРІЙ (перелякано). У мене аж ноги підкосилися, коли голос баби Одарки почув… Піду я краще…

ДІД МОКРІЙ (тихо). Треба розходитися, тільки тишком-нишком. Ти йди манівцями, аби баба моя не перестріла, бо обом непереливки будуть. Завтра чекаю на обіцяний тютюн… (Сварить пальцем) Дивись мені!

 

Крадькома Андрій з відерцем помідорів і дід Мокрій, озираючись на всі боки, залишають сцену.

 

 

 

 

 

 

 

Ява третя.

 

З’являється баба Одарка з бурулькою на носі.

 

БАБА ОДАРКА. Де цей старий пеньок подівся? (Нюхає повітря). Чи не смалить десь бува у кущах? Сто копанок чортів тобі в печінку! Дармоїд! Най би тебе пранці з’їли! Дізнаюся, що тютюн десь дістав, тебе самого в тютюн покришу! А чи не до шинку, бува, побіг? А щоб тобі відмовили, як чого попросиш! Забув, як ціпком з шинку поганяла! Дідько б тебе вхопив! Чи, може, де свої погані вірші складаєш? Дурний як ціп, а в літератори записується! Тьху! А щоб тобі заціпило! Подай голос, писако! Мовчиш? Ой знайду, то начувайся!

 

З’являється дід Мокрій, винувато опустивши голову.

 

БАБА ОДАРКА (розводить руками). Тиць, моя радість. Щоб ти скис! Де тебе носить?

ДІД МОКРІЙ (винувато). Та на городі порався. Он бур’яну скільки поросло!

БАБА ОДАРКА (грізно). То й що з того? Як ріс так і росте! Ти що з ним робиш, що він ще більшим стає? Дідька лисого! Мене не обдуриш! Хай би тебе грім побив, ледащо! Щоб тебе підняло та гепнуло!

ДІД МОКРІЙ (жбурляє долу капелюха). А тобі… а тобі, щоб курка на ногу наступила! (Тікає від баби). 

БАБА ОДАРКА. Що? Сказитися можна! Ось я тобі… (женеться за дідом з ціпком). Дурний піп тебе хрестив! Ну не розуміє ж облізла голова, коли з ним по-нормальному, по-доброму! І треба ж таки було стосунки зіпсувати! І таке вражий син вигадав… «курка на ногу»! А щоб тобі булька на носі вискочила! Щоб тебе муха вбрикнула! Де мій ціпок? (Бере ціпок). Ой буде тобі! Начувайся, бісова душа!

 

Махаючи ціпком, залишає сцену.

 

 

 

Ява четверта.

 

На лаві сидить Михась, біля нього відерце з помідорами. Михась бере помідор, уважно дивиться на нього тримаючи перед обличчям. Потім повільно підносить помідора до вуст, ніби для поцілунку і заплющує очі. В цей час з’являється гурт дівчат і обступають Михася.

 

ПЕРША ДІВЧИНА. Ось і Михась! Привіт, Ромео!

ДРУГА ДІВЧИНА. Ти чого усамітнився з відром помідорів?

МИХАСЬ (розгублено). Та… то мама просили…

ТРЕТЯ ДІВЧИНА. Ага, як би не так! Знаю-знаю! Його Андрій надоумив тренуватися в поцілунках на помідорах!

ЧЕТВЕРТА ДІВЧИНА. А помідори у діда Мокрія поцупили з грядки. Пощастило, що баба Одарка про це ще не дізналася. Ото б комедія була на всю округу!

 

Дівчата сміються.

 

МИХАСЬ. От іще скажеш! Що за нісенітниця!?

ПЕРША ДІВЧИНА. Розказуй-розказуй! Андрій на уроці всі вуха Оксані продзижчав, що ти вмієш цілуватися, як ніхто з хлопців!

ДРУГА ДІВЧИНА. А коли вона спитала, де ти навчився, то він і сказав: на помідорах тренувався!

 

Дівчата знову голосно сміються.

 

ТРЕТЯ ДІВЧИНА. Усі знають, що тобі Оксанка подобається, а сказати їй не насмілишся!

МИХАСЬ. От іще, скажете…

ЧЕТВЕРТА ДІВЧИНА (підходить до Михася, тримаючи яблуко). Михасю! Йди, я тебе навчу цілуватися! Я на яблуках знаєш як навчилася! (Відгризає кусень яблука).

 

Дівчата голосно сміються.

 

МИХАСЬ (ніяковіючи). Я взагалі додому йшов. Вирішив перепочити. Ось і сів з’їсти помідорчик…

ПЕРША ДІВЧИНА. Ага! (Далі виразно). І дивився на нього закоханими очима, ніжно підносячи до палких вуст!

 

Дівчата сміються.

 

МИХАСЬ. Ех! Що з вами розмовляти! Розклекоталися, як ті сороки!

ДРУГА ДІВЧИНА. Ходімо з нами на гурток комп’ютерних технологій! Там майстер-клас з дизайну будуть демонструвати! З інформатики ж задавали!

ТРЕТЯ ДІВЧИНА (сміючись). Йому б майстер-клас не з дизайну, а з поцілунків!

ЧЕТВЕРТА ДІВЧИНА. Перш ніж поцілувати дівчину – сподобайся їй, зацікав розмовою, інтелектом, там, дивись, може, вона і погодиться на побачення! А може, і ні!

МИХАСЬ. Щось я з вами забарився, пора мені…

ПЕРША ДІВЧИНА. Правильно Михасю, не йди! Оксанки там все одно не буде. Вона Старицького читає, її ж від книжки нічим не відірвеш, хіба що іншою книжкою!

 

Дівчата сміючись, залишають сцену.

 

МИХАСЬ (до зали). Зацікавити… розмовою… інтелектом… Бач яка вона, читати любить, значить літераторка! І чим я її можу зацікавити? Потрібно з другом порадитися!

 

Залишає сцену.

 

 

 

      Ява п’ята.

 

Вечір. У вікно Михасевої хати стукає Андрій.

 

АНДРІЙ (стукаючи у вікно). Михасю! Виходь скоріше! Є розмова!

МИХАСЬ. Чекай хвилинку! Лише зодягнуся! (Виходить до Андрія). Ну, кажи, що трапилося?

АНДРІЙ. Після випадку з помідорами, і твоєї розповіді, що потрібно чимось зацікавити Оксану, я ретельно все проаналізував, зібрав інформацію, і готовий з тобою поділитися.

МИХАСЬ. То кажи вже!

АНДРІЙ. Сідай, і слухай уважно. (Обидва сідають). Розповідала якось хрещеному моїй хрещеній, покійна бабка Орися, що була знаною ворожкою у селі за річко, що якщо хочеш приворожити, закохати в себе дівчину, потрібно вночі, коли саме світить місяць, прийти до старої церкви, що на околиці села, маючи при собі яблуко, або щось інше, і тричі прочитати спеціальне закляття! Яблуко дати дівчині, яку в себе хочеш закохати! І все! Справу зроблено!

МИХАСЬ. А що за закляття, знаєш?

АНДРІЙ. Звісно, знаю! Його можливо використати тільки одному з покоління і лише один раз… Мені у спадок дісталося … (Показує папірчик). Ось, тут все дослівно написано.

МИХАСЬ (перечитуючи папірець). Ти віриш у цю маячню?

АНДРІЙ. Діє на сто відсотків! Перевірено хрещеним моєї хрещеної… Рахуй справу зробленою! Гарантія!

МИХАСЬ. А як же ти? Для тебе ж передали закляття?

АНДРІЙ. Ех, сам, як говориться пропадай, а друга виручай! Ходімо скоріше! Лише он яблуко з собою візьмемо…

 

Андрій бере яблуко і разом з Михасем залишають сцену.

 

 

 

Ява шоста.

 

Темно. Вечірню пісню наспівує соловей. Михась і Андрій біля старої церкви.

 

МИХАСЬ. Ось і церква. Моторошно тут…

АНДРІЙ. Тому, що поряд цвинтар. Говорять, що нібито вовкулаки мерців розбурхують, коли на місяць виють, і покійники від того виття починають кістками торохкотіти… І те торохкотіння чутно далеко за межами цвинтаря…

МИХАСЬ. Досить байки розповідати! Дарма я погодився на цю аферу! Все це неправда! (Пауза. Потім пошепки). Тихо… Чуєш?

АНДРІЙ. Що?

МИХАСЬ. Соловей перестав наспівувати…

АНДРІЙ. То й що з того? Пізно вже… Тримай закляття і читай.

МИХАСЬ (придивляючись). Погано видно, темно зовсім… Кров кротяча… свиняча… куряча… Не бачу!

АНДРІЙ. Повторюй за мною, я на пам’ять вивчив!

Кров котяча, собача, куряча, кроляча,

Відведи від мене лихо, приведи удачу!

Будуть бігати за мною геть усі дівчата,

Серед парубків мене лиш будуть помічати!

 

Чути гучне котяче нявкання.

 

МИХАСЬ. Тихо ти! Чуєш? Що за чортівня?

АНДРІЙ. Та нічого! Просто кіт перелякався і на дерево вдерся, видно десь поблизу собаки. Читай вже!

МИХАСЬ (вдивляючись у папірець). Погано видно. Темно зовсім! Кров котяча… свиняча… (роздратовано). Не розібрати…

АНДРІЙ. Говори за мною.

Кров котяча, собача, куряча, кроляча,

Відведи від мене лихо, приведи удачу!

Будуть бігати за мною геть усі дівчата,

Серед парубків мене лиш будуть помічати!

 

Чути виття собак.

 

МИХАСЬ (з острахом). Чуєш! Собаки, мов вовкулаки виють!   АНДРІЙ. Та нічого! Читай уже!

МИХАСЬ. Погано видно. Темно зовсім! Не розберу…  Кров котяча… свиняча… де моя удача…

АНДРІЙ (знервовано). Вже запам’ятати міг би!

Кров котяча, собача, куряча, кроляча,

Відведи від мене лихо, приведи удачу!

Будуть бігати за мною геть усі дівчата,

Серед парубків мене лиш будуть помічати!

Ну ж бо!

МИХАСЬ. Кров котяча, щуряча… приверни удачу…

АНДРІЙ. Тьху ти…

 

Чути як хтось іде, ламаються гілки.

 

МИХАСЬ (тихо). Коти кричали, на дерева лізли, собаки вили, як вовкулаки, гілки тріщать… певно, Баба Одарка йде… Видно, на таємну раду з мерцями… Все точно, як люди говорили! От халепа, так халепа!

АНДРІЙ. Нумо тікати звідси…

МИХАСЬ. Не можу! Серце від страху калатає, зараз вискочить… Ноги не йдуть, ніби мене хто до землі приклеїв…

АНДРІЙ (хапає яблуко і бере Михася за руку). Давай мерщій! Пізно буде!

 

Хлопці крадькома тікають. Іде баба Одарка, щось бубнить собі під ніс.

 

БАБА ОДАРКА (гнівно). Розтуди його морока! Хто тут серед ночі вештається! Щоб їм пусто було! Яке чортеня протупотіло? Чи бува хто вирішив слідкувати за мною? Не дадуть спокійно з думками зібратися! Наодинці побути, щоб ні одна жива душа не заважала… І що за люд пішов? Всюди свого носа сунуть… брешуть про бабу, вигадують різне… А я ж така добра, ну хоч до рани прикладай! (Починає співати).

*А вербовая дощечка, дощечка,
Там ходила Настечка, Настечка;

Решетом воду носила носила,

Дібровоньку гасила, гасила.

Кілько у решеті водиці, водиці,
Тілько парубкам правдиці, правдиці;

Кілько в решеті дірочок, дірочок,

Тілько парубкам болячок, болячок.
Що ступлю, то улуплю…

Наварю я кашки,

Що у тій кашці?

Черв’яки, черв’яки,

Хто їх буде їсти?

Парубки, парубки.

А вербовая дощечка, дощечка,
Там ходила Настечка, Настечка…

(Стукає ціпком і сердито). А нехай би його чорти вхопили, хто проти баби Одарки зле задумає!

 

Залишає сцену.

 

 

 

 Ява сьома.

                                                                                                                                                                        

Михась і Андрій насилу віддихалися, присіли біля будинку Михася.

 

МИХАСЬ. Та хай йому грець, із цим чаклунством! Насилу ноги забрали, думав все, пропали ми нізащо ні про що…

АНДРІЙ. Ох і в пригоду ми втрапили! В тенетах самої баби Одарки могли опинитися!

МИХАСЬ. Кажуть люди, що її сам чорт боїться!

АНДРІЙ. І як тільки дід Мокрій з нею вживається? Ще й вірші складає…

МИХАСЬ. До речі, дівчата говорили, що Оксана книжки любить читати… Може іншим способом можна увагу привернути? Поетичним, наприклад?

АНДРІЙ. То, можливо, дід Мокрій мав рацію, і вірш буде найкраще, що може привернути її увагу!

МИХАСЬ. То давай спробуймо вірш!

АНДРІЙ. Якщо вірити словам діда, він майстер у поезії! За вірш не переймайся! Все продумано, за все домовлено! Вже завтра буде готово! Ти ж мій кращий друг! (Ляскає по плечу Михася).

МИХАСЬ. Не знаю, як і завдячувати тобі, Андрію! Такого друга в мене ніколи не буде!

АНДРІЙ (граючи яблуком). Все буде добре, друже! Твоя доля в надійних руках!

 

Хлопці залишають сцену.

 

 

 

 

Ява восьма.

 

Дід Мокрій стоїть біля перелазу, з’являється Андрій.

 

АНДРІЙ. Здрастуйте, діду!

ДІД МОКРІЙ. Здоров був, козаче! А що в тебе в торбинці? Бува не тютюн?

АНДРІЙ. Ну Вам, діду, провидцем треба підробляти! І як Ви здогадалися! (Посміхається).

ДІД МОКРІЙ. Досвід, юначе! Досвід! Я чесного юнака з торбиною тютюну здалеку бачу!

АНДРІЙ. Я обіцянку свою виконав! А Ви?

ДІД МОКРІЙ. А що я? Ти що, сумнівався в моїй чесності? Не гоже так! Я свої обіцянки завжди і вчасно виконую! Давай тютюн скоріше!

АНДРІЙ. А вірш?

ДІД МОКРІЙ (дістає клаптик паперу). Ось! Тут все, як ти просив!

АНДРІЙ (віддає тютюн). Давайте вірш!

ДІД МОКРІЙ. Чекай! Треба якість перевірити! (Одразу перебирає, потім нюхає тютюн). Гарний тютюн! Годиться! Цього мені на все літо вистачить! (Розгортає папірець).

АНДРІЙ. Та давайте вже, діду! Рятуйте кохання!

ДІД МОКРІЙ. Хоч борщ без сала – аби душа пристала! Не швиди… Скорий поспіх – людям посміх! Тут не все для твого товариша… Кахи-кахи!

Оксано! Світ мої очей!

Струнка та синьоока!

Безсонних марево ночей,

Печаль моя глибока.

Щодня негаснучий вогонь

В моїй душі палає…

АНДРІЙ (перебиваючи, і граючи яблуком). Круто! Оце так поезія!

ДІД МОКРІЙ (продовжуючи). Потрапив я у твій полон,

Ти серце моє краєш…

 

Раптом з’являється баба Одарка.

 

БАБА ОДАРКА (склавши руки в боки). Тиць, моя радість! Хто тут працює як чорний віл? Бур’ян не полотий, соняхи вже горобці повипивали, а він повис на перелазі і поезію розводить! Як вигляне у вікно, то три дні собаки брешуть, а одна, як придивилась, то й сказилась! Ось я тобі ребра порахую, бісова ковінька! (Йде з ціпком). А що за торбина в руках? Чи, бува, не тютюн? Таки точно тютюн! Ой лихо тобі буде! Ой начувайся стара макітра!

 

Андрій хутко забирає папірець у діда Мокрія, лишає на перелазі  яблуко і тікає. В інший бік тікає дід Мокрій.

 

БАБА ОДАРКА (махає палицею у слід Андрію). Зі своїм дідом я зараз виховну роботу проведу, він у мене відвідає макогона! А ти – шибеник, далеко від мене не втечеш! Добродій який винайшовся! Тютюн він нишком приносить! А щоб ти здоровий був! (Забирає покинуте Андрієм яблуко). А щоб тобі… (Пауза. Раптом змінюється на обличчі і вже по-доброму). А мо, й непоганий парубок… Моторний… У кого гарний вусок, тому риби шматок; в кого сива борода, тому юшки шкодá! (Потім, пригортаючи до себе яблуко і залишаючи сцену). Нічого, не втечеш! Від баби Одарки ще ніхто не втікав!

 

Ява дев’ята.

 

На сцені зажурений Михась. З’являється задиханий від бігу Андрій.

 

МИХАСЬ. Що трапилося?

АНДРІЙ (віддихуючись). Баба Одарка нас з дідом Мокрієм застукала в момент обміну!

МИХАСЬ. І що?

АНДРІЙ. Та ледве втік! Але серце досі калатає, як скажене!

МИХАСЬ. А вірш?

АНДРІЙ (дістаючи згорнутий папірець). Ось!

МИХАСЬ. Читав?

АНДРІЙ. Та все добре! Не хвилюйся! Оксанка буде у захваті!

 

Чути дівочий спів. З’являється дівчата. Гурт дівчат співає, обступаючи хлопців.

 

*Та Роман зілля копає,

Та сам його не знає;

Та поніс його до ради –

До чоловічої громади.

А чоловіки його не знали,

Та й в рученьки не брали.

Та Роман зілля копає,

Та сам його не знає.

Поніс його до ради –

До дівочої громади.

А дівочки його пізнали,

Та й у рученьки забрали.

Та се зілля барвінець

Та буде не одній вінець.

ПЕРША ДІВЧИНА. Привіт Андрію! Привіт, Ромео! А ось і Оксана!

МИХАСЬ (ніяковіючи). Ну і що з того?…

ДРУГА ДІВЧИНА. Як що? Ти ж хотів їй зізнатися в чомусь!

ТРЕТЯ ДІВЧИНА. А ще тренувався в поцілунках на помідорах!

 

Дівчата сміються.

 

ЧЕТВЕРТА ДІВЧИНА. А почервонів тому, що забагато помідорів скуштував?!

 

Знову сміються.

 

ПЕРША ДІВЧИНА. Кажи вже, Михасю! Хочеш, ми навіть вуха затулимо, щоб тебе не засмучувати?

ДРУГА ДІВЧИНА. Та він слова всі позабував!

ТРЕТЯ ДІВЧИНА. Треба було більше книжок читати, а не теревені бити!

 

Знову сміються.

 

АНДРІЙ (виходить вперед Михася, ніби заступаючись за нього). Він читає! І не лише читає, а й поезію пише! Покажи їм, Михасю!

ЧЕТВЕРТА ДІВЧИНА. А ну ж бо!

МИХАСЬ (ховаючи листок за спину). Та я… та я не готовий, ось так, зненацька, ще й на публіку…

АНДРІЙ (забираючи листок у Михася). Втрачати нічого, друже! Це шанс! (Передає листок Оксані). Ось! Це тобі, від Михася!

 

Оксана забирає листок, дівчата її обступають.

 

ПЕРША ДІВЧИНА. Читай, Оксанко!

ДРУГА ДІВЧИНА. Читай вголос!

АНДРІЙ. Читай-читай! Хай усі чують! Ще позаздрите, який у Михася талант!

ОКСАНА (до Михася). Можна?

МИХАСЬ (вже сміливіше). Звичайно! У мене, знаєш, таких віршів…

ОКСАНА. Добре. Оксано! Світ мої очей… Ой, як гарно, я не зможу… соромлюся…

МИХАСЬ (впевнено). Читай-читай! Там вся правда!

ОКСАНА. Добре, якщо ти наполягаєш…

Оксано! Світ мої очей!

Струнка та синьоока!

Безсонних марево ночей,

Печаль моя глибока.

Щодня негаснучий вогонь

В моїй душі палає,

Потрапив я у твій полон,

Ти серце моє краєш!

(Пауза. І вже тихіше). І звідкіля взялася ти

На мою голову старечу?

Коли налякані коти

Кричать, створивши колотнечу,

Скрутивши бубликом хвости,

Я в котрий раз планую втечу…

Коли затихне спів птахів,

Й собаки виють, як скажені,

Мов вовкулаки навіжені,

Тремчу увесь від тих страхів,

Й то все дарма, що я хрещений.

До відьми втрапив у полон,

Вже пів століття у в’язниці,

Ти – найстрашніший в світі сон!

Не баба ти – а чорт в спідниці!

(Пауза). Тут ще підпис автора: Мокрій Свиридович Гарбузенко. 23-го дня, червня місяця.

 

Дівчата сміються. Михась хапається за серце, ледве не втративши свідомість, Андрій його підтримує.

 

ОКСАНА (сміючись до Михася). Ну що ж! Передай автору цього скромного, але достойного поетичного послання… Що на побачення з ним я прийду! Але щоб він не забув свою палицю та торбину тютюну!

 

Всі, крім Оксани, розбігаються.

 

ОКСАНА (звертаючись до глядачів).

Ось так буває часто у житті

Коли книжки ти не читав давно,

Й вірші за тебе пише дід Мокрій –

Сюжет такий для комедійного кіно!

І зовсім не на наступний день, а сьогодні по обіді все село знало про вірш діда Мокрія. Його, бідолаху, з обіду ніхто в селі не бачив. Чує моє серце, що старий занедужав. І хто його хвороба, ми теж здогадуємося. Баба Одарка ніби поклялася всіма безпритульними собаками, що знайде Андрія, де б він не сховався. За Андрія хвилююся, гарний хлопець, певне хотів як краще… Для друга старався. Хоча цікаво, що буде далі…

 

Залишає сцену.

 

 

 

Ява десята. Епілог.

 

Лунає спів солов’я. На сцену виходить Андрій.

 

АНДРІЙ (до зали). Дід Мокрій вірш писав для Оксани, а дописував його, вже думаючи про бабу Одарку. Біда та й годі! Зовсім баба йому розум запаморочила. Не баба, а чорт в спідниці! Ще й я через тютюн у немилість до неї попав. Тепер пересуваюся манівцями. Обходжу дороги та людяні місця. (Пауза). Де ж знайти таке укриття, щоб мене ніхто, ніхто не зміг там відшукати? Стоптав ноги бігати від баби Одарки. Тільки б не потрапити їй на очі! Треба прийти в себе і заспокоїтися…

 

Чути котяче нявкання, виття собак, тріск гілок. З’являється баба Одарка, в одній руці ціпок, в іншій яблуко.

 

БАБА ОДАРКА. Тиць, моя радість! Голубе мій! Ну куди, куди ти від баби Одарки тікаєш? (Лагідно) Ти мені мого Мокрія в молодості нагадуєш… Такого б помічника в господарство. Вік пройшов – як батогом ляснув! Від мого старого зовсім ніякої користі, одна шкода. (Обходячи навколо хлопця). Який вишуканий юнак! Хоч з лиця того води напийся (плескає в долоні). Як маків цвіт, навіть любо оком глянути… Ось у молодості я моглася б до тебе шпилькою причепитися…  (Пригортає до себе яблуко).

АНДРІЙ (зо страху до зали). От халепа! Це ж те саме яблуко, яке дівчат зачаровує! Я його біля перелазу залишив, коли тютюн дідові Мокрію передавав. Закляття таки спрацювало! Розтуди його морока! Хто автор цієї п’єси? Що за новина?! Ми так не домовлялися!!! (Кидає сумку і тікає). Ґвалт! Рятуйте! Хто в Бога вірує і чорта не боїться!

БАБА ОДАРКА. Ну куди, куди ти від баби, моя радість? Від баби Одарки зроду віку ще ніхто не втікав! (Біжить слідом за хлопцем).

 

Завіса.

 

 

 

 

 

*У п’єсі використані українські народні пісні: «А вербовая дощечка, дощечка…», «Та Роман зілля копає».