Сомерсет Моем

 

«…Багато хто хоче стати письменником. Праця письменника цікава, і нагорода може бути величезною. Вони, без сумніву, помиляються, романтизуючи цю професію. Їм не варто забувати, що це до біса важка праця. Це творчість, а творчість не може бути легкою. Одного разу в Індії я познайомився з чоловіком, який розповів, що після трьох годин зосереджених роздумів він падав з ніг від утоми. Як відомо, праця письменника – це не тільки процес роздумів, але й важке фізичне перетворення думок на слова на папері».

– Чим має володіти письменник-початківець?

По-перше, величезним життєвим досвідом. Щоб написати роман, він має багато чого знати. Звісно, багато знань він здобуде із книг. Можливо, ви знаєте, що свого часу я перечитав всього Гі де Мопассана. Тоді мені не було і двадцяти. Я читав Мопассана у букіністів, які мали безліч його книг. І я читав їх безкоштовно під виглядом покупця. Моє щастя, що я не знайшов кращого за нього вчителя, який навчив мене писати просто та зрозуміло.

По-друге, талантом. Найтрагічніше для письменника – це зустріти людей, які намагаються писати, не маючи до цього жодних здібностей. В Лондоні багато таких авторів. До слова, це дуже хороші люди, які могли принести значно більше користі в іншій справі. Деяким із них навіть вдалося написати книгу, яка викликала інтерес публіки та критиків. Але насправді це все, що вони могли розповісти. Вони продовжують писати, але минають десятиріччя, і ніхто більше не бажає їх видавати.

– Як має працювати письменник?

Звичайно, не очікуючи натхнення. В цьому я абсолютно переконаний. Якщо письменник буде чекати миті натхнення, він створить дуже мало. Можна привчити себе писати щоранку. Багато письменників важко починають роботу. Я теж до них належу. Я долаю ці труднощі двома способами. Доки я приймаю ванну, я думаю про два-три речення для початку. Іноді цей спосіб не допомагає. Тоді я довго сиджу за письмовим столом, дивлячись на чистий аркуш паперу та не уявляючи, з чого почати. Єдине, що можна зробити в цьому випадку – почати писати різні дурнички. Так я можу написати пів сторінки, які потім викреслю. І це нарешті активізує мою свідомість, після чого я починаю писати те, що потрібно.

Я, як  інші письменники, виробив звичку перечитувати написане та дивуватися «Як я міг таке написати?» Я стверджую, що найкраще із написаного мною підказане підсвідомістю. Доки вона підказує, я пишу. Я не зараховую себе до авторів, які переробляють один і той же розділ шість разів підряд, перш ніж почати наступний. Доки все йде добре, я намагаюся змусити свою підсвідомість працювати. Коли робота завершена, я повертаюся на початок і тепер вже пишу свідомо, багато разів переробляючи те, що написав.

– Які умови для праці ви вважаєте найкращими?

Я маю свій кабінет на горішньому поверсі будинку. Я люблю тишу. Коли я працюю, ніхто не повинен навіть підійматися сходами до моєї кімнати.

– Скільки часу потрібно щоденно писати?

Достатньо трьох  годин. Я десь читав, що Дарвін працював не більше трьох годин на добу. Якщо він зміг розробити теорію еволюції, щоденно працюючи по три години, то і для мене трьох годин цілком достатньо. Я знову повторюю, що творчість – дуже важкий процес. Писати довше фізично неможливо. Одначе письменник працює весь час. Поза стінами свого кабінету він накоплює враження і занотовує те, що може йому пізніше знадобитися. Окрім того, молодий автор має враховувати можливість того, що в нього не виявиться літературного хисту, і тому він має десь працювати, щоб писати на вихідних та у свята, не кажучи вже про вечірні години. Я писав свій перший роман, працюючи в лікарні з 9.00 до 18.00. О 18.30 я вечеряв і потім допізна працював. Тому якщо письменник десь працює, він має щодня писати хоча б по три години.

– Як працює письменник за межами свого кабінету?

Перше – це зустрічі з людьми. Я не шукаю прототипів своїх героїв, але помічаю особливо цікаві типажі. Письменники беруть за основу образи своїх знайомих, довго обробляють цю основу і використовують набутий досвід, і врешті отримують образ, який майже немає схожості зі своїм прототипом.

Деякі письменники стверджують, що вони самі вигадують своїх героїв. Цьому я ніколи не повірю. До речі, я б порадив молодим авторам частіше вибиратися із компанії колег по перу та проводити більше часу із «сирим матеріалом». Письменник має бувати скрізь, де тільки може. Подорожуючи, я завжди записую, як виглядають люди, предмети, природа. Записувати та зберігати записи – це дуже корисна звичка. Коли мені приходить в голову тема оповідання, я записую її, та іноді, через багато років, пишу на її основі твір.

– Який стиль ви рекомендуєте письменнику?

Я завжди прагнув писати просто та зрозуміло. Щоб цього досягти, потрібно багато працювати. В юності я складав списки гарних слів, які потім ніде не використовував. Деякі автори люблять барвистий стиль письма, але мені здається, що англійській мові більше пасує найпростіший. Нічого нового в стилі ти не вигадаєш. Єдине, ти можеш розповісти історію так, як ти її уявляєш.

Як потрібно писати? Потрібно заінтригувати читача. Для цього потрібно організувати зміст, тобто побудувати сюжет. Багато сучасних письменників не надають великого значення сюжету. Для наглядного прикладу можна зобразити типи сюжетів у вигляді лінії – ламаної та кривої. Відомі три типи сюжетів: Перший нагадує  криву зміни температури хворого на лихоманку. Цей тип сюжетів характерний для творів Діккенса. Вони друкувалися щомісячними виданнями та мали таку інтригуючи кінцівку, що змушували читача купувати наступний випуск. Другий тип нагадує висхідну пряму. Це детективні твори. Пряма обривається там, де знаходять вбивцю. Третій тип сюжету можна зобразити в формі напівкола. Розповідь починається спокійно, затим дія пришвидшується, піднімається по кривій вгору, і завершується теж спокійно. Найтиповіший приклад такого сюжету – роман «Пані Боварі» Флобера. Письменник завжди має пам’ятати, що він повинен змусити читача повірити у правдивість зображеного. Якщо читач не повірить письменнику, отже, твір вийшов невдалим. Деякі видатні твори втратили для мене свою чарівність, якщо не мали чіткого сюжету.

– Чи є якась визначена тема, з якої має починати письменник-початківець?

Письменник має починати з того, що він найкраще знає. Я писав «Лізу із Ламбета»на основі досвіду, отриманого в нетрях Лондона, де я проходив медичну практику. Коли роман надрукували, мені було 23 роки. Для багатьох молодих авторів найцінніший матеріал – спогади дитинства. Ніколи людина не запам’ятовує людські образи так яскраво, як вона запам’ятовує тих, з ким спілкувалася в дитинства.

– В результаті має вийти варіація роману на тему «Тягар людських пристрастей?»

Так, щось схоже. Але я не бажаю молодому автору раннього успіху, який я мав із « Лізою із Ламбета». Закінчивши медичний коледж, я переїхав до Іспанії, і одразу став професійним письменником. Там я написав ще три чи чотири романи. Всі вони були слабкі. Я переконаний, що даремно витратив сюжети, які могли стати мені

Поділитися з друзями