Я не впевнена, що люди вміють забувати. Стерти з пам’яті того, хто надавав життю сенс, чиї слова здіймали торнадо метеликів, а блискавка в очах залишала опіки літнього дощу. Неможливо… неможливо просто відпустити, піти, не сказавши ні слова.

Є люди, які існують тільки заради тебе. З ними ви єдине ціле. Вони закріплені ниткою любові глибоко всередині, дихають у ритмі твого серця. Хвилина, дві… час не жаліє нікого. Він не вміє чекати. Чекати вибачень, марних обіцянок, порожніх очей… Зупинити лік життя неможливо, як би ти не намагався. Змінити можна тільки мить.

Просто уяви: усередині тебе цілий мегаполіс. Дивний світ багатоповерхівок і бруківки замість сірого асфальту. А люди.. Люди заповнюють порожнечу міста своїми усмішками, думками, словами. Заради того й живуть. Не існують, не виживають, а живуть. Як і я. Живу наповну!

Якщо за щастя треба боротися, то в цій битві я переможець!

Поділитися з друзями