Одного весняного дня я прийшов до ліцею в чудовому настрої. День починався ідеально: сонце світило, друзі жартували, навіть контрольних не передбачалося. Але все змінилося, коли Артем нагадав, що сьогодні в нашого класу змагання з 6-Н з фізкультури. І саме цього дня я не взяв спортивну форму. 

Серце закалатало, а в голові думки заметушилися швидше, ніж ми мали бігти естафету. Треба було терміново рятувати ситуацію. Я вирішив, що найкращий захист – це наступ. 

Коли весь клас зібрався в спортивній залі, я зробив крок уперед і почав пояснювати вчителю фізкультури, що сталося з моєю спортивною формою. 

– Моя форма дуже поспішала до ліцею, – почав я серйозним голосом. – Вона довго й сумлінно готувалася до змагань, так перехвилювалася, що вирішила залишитися вдома й ще трохи набратися сил. 

Клас уже почав усміхатися, але я впевнено продовжив: 

–  До того ж, кіт ліг просто на спортивну сумку й категорично відмовився вставати. А я ж не можу турбувати кота: це майже член родини, та ще дуже поважного віку. І взагалі, шкарпетки об’єдналися зі шнурками та оголосили страйк «За чисті умови праці», відмовившись брати участь у змаганнях. 

Я говорив настільки переконливо, що дехто серйозно кивав головою, ніби все це була чиста правда. Інші ж ледве стримували сміх. 

Учитель уважно вислухав мене, усміхнувся й сказав: 

— Добре. Сьогодні ти на лаві запасних. Але наступного разу нехай до ліцею приходять і ти, і форма, і кіт, і чисті шкарпетки зі шнурками. 

Клас вибухнув сміхом, і я теж не втримався. 

Того дня зрозумів: почуття гумору справді може виручити навіть у незручній ситуації. Але спортивну форму все ж краще перевіряти звечора. 

Поділитися з друзями