Не ламай мені крила —
я подарую свою весну заквітчану,
Не малюй чужі портрети:
Муза тільки я!
Чуєш, як б’ється
У твоїх руках паралізоване серце:
Доживає останні дні
Нікчемного життя.
Варто лиш торкнутися крилом ненароком,
Випурхнути із золотої клітки,
що горло здавлює…
Бо ж навіщо бути в зграї
І водночас самотнім?
Просто впусти мене
У своє серце
Серед жорсткої лютневої зими…

Поділитися з друзями