Аніскільки… Я вся в хмаринах, часами на іншій планеті, далекій, казковій, незбагненно великій. Десь у зірках загубила квиток до Землі, а вже стартує остання ракета. Можливо, залишуся тут назавжди… Тут вищі будівлі, нескінченні, тут тягнеться мрія немов полотно, тут поєднано велич з красою навічно… Тут немає біди й проблем… Тут живе щастя!

Уже й не видно Землі,  її сірої атмосфери, тільки тихо тягнеться легенький потічок молитви нещасливих, сумних людей. І мене серед них уже нема…

А тут струною натягнутий кольоровий шлях і в часу інші правила. Просто знаєш, літати мене навчила доля. Тому лину в далину…

Не чекай мене. Можливо, залишуся тут назавжди… Залишуся…

Поділитися з друзями