Незважаючи на те, що живі організми повністю сповнені водою, у нас ще вистачає місця на океан емоцій та почуттів. Спершу ми ніби маленький струмочок, що невпинно біжить назустріч перешкодам, сповнений силою творити добро на своєму шляху. Із кожним днем, долаючи все більшу відстань, ми набуваємо певного досвіду, робити перші висновки. Але все ж таки швидкість і могутність напряму в деякій мірі залежить від рельєфу й умов довкілля. То чи вистачить у нас волі прокласти власний шлях?

Попервах згадаємо великого режисера й автора культових картин – Стівена Спілберга. Та перш ніж прославитися на весь світ, він зазнав багато невдач та провалів. Будучи юним, майбутній геній кінематографу не здав вступний іспит до Школи кінематографічних мистецтв, створеної при Університеті Південної Каліфорнії. “Найбільш наполегливих ляпаси лише бадьорять, а стусани лише прискорюють”. Спілберг був саме такого типу людиною, про котрих висловлювався Юрій Татаркін, адже впертий хлопець спробував вступити знову. І вдруге його чекало фіаско. І не одне… 

Гадаю, що більшість давно б змирилася зі своєю долею “неука”, вважаючи себе лежачим каменем. Стівен Спілберг – не більшість: він потрапив до технічного коледжу й у свій вільний час створить один з перших короткометражних фільмів, яким захопиться студія Universal Pictures. Тоді режисер навіть і не мріяв отримати світове визнання й декілька “Оскарів”. Але Людина йшла до успіху, долаючи терни на шляху своєму.

По-друге, здобувши успіх, навіть не припускайте, що маєте ключ до всіх дверей, а особливо, що весь світ біля ваших ніг. Кінець усе одно настане: це тільки питання часу.

Розглянемо біографію видатної людини, власника премії Ейнштейна, доктора Оксфордського університету, члена Папської академії наук – Стівена Вільяма Гокінґа. Йому судилося стати видатним британським фізиком-теоретиком, космологом, чуйним батьком та чоловіком, навіть дідусем трьох онуків, але й отримати невиліковне рідкісне ураження моторної системи, захворіти на пневмонію, після лікування якої втратити голос. Із того моменту до кінця життя Гокінґ потребував цілодобової допомоги відданої команди помічників. Нехтуючи лютими забаганками й випробовуваннями Всесвіту, Стівен зміг залишитися оптимістом та продовжувати досліджувати життя, розв’язувати глобальні проблему людства. Він мав мету – і вже ніщо не могло його зупинити. 

Отже, своїми історіями обидва Стівени є безсумнівними прикладами того, що немає нічого неможливого, головне – не дозволити ліні стати твоїм близнюком. Найбільшим людським страхом повинна бути не смерть, а усвідомлення власного безсилля й порожнечі, адже “ніщо в цьому світі не минає безслідно” ( Марія Башкирцева ). 

Поділитися з друзями