І знову сиджу над холодною прісною чашкою кави. Складаю шматочки пазлів серця докупи, щоб спробувати ще раз пізнати силу кохання. Справжнього. Але, на жаль, щоразу розбивається серце все на більше скалок. Колись (сподіваюся, не скоро) воно перетвориться на пил, і тоді вже не буде чого збирати й склеювати. 

Щемний аромат цвіту яблуні лоскоче душу. Дощ ще не завершив марафон, але сонце випередило його на фінішній дистанції. Мабуть, для когось і небо видасться нудним, а от я розглядаю його серцем. Хмари пластами вкривають одна одну, мов шарове тісто, а між ними пробиваються золоті промінчики сонця. Ніби звичайний парк, але через призму фантазії він набуває все нових барв.

Я й не помітила, як хтось сів поруч зі мною на замріяній лавці. Скільки він тут сидить – хлопець з чорнявим волоссям та дотиками щастя на обличчі? Бачу лише красу та зацікавленість.

Так, треба зняти рожеві окуляри. Не хочу допустити помилки знову, бо з кожною я все ближче й ближче до спаленого вщент серця. 

Хлопчисько з синцями (певно, після бійки) та попелом над чолом. Серце не помилилося – ми бачимо лише краще в людях. 

Хлюпання зливи та воркотання голубів набридливо роз’їдає вуха. Сліпучі промені сонця не дають зосередити увагу на почуттях. Хмари та світло – як  кава три в одному, тільки без цукру. Дві штучні суміші в одному флаконі. Якийсь дивний парубок підсів до мене на лавку. Що йому треба? Які чари до мене привели? Може, хоче стати цукром у флаконі?

Блідий, із соломою на голові… Але серце стукоче, кричить:  «Відчувай, а не дивись!» Він простягає мені парасольку. Волосся сяє місячним сріблом, а трояндові вуста застигли в очікуванні мого слова. Таки серце вказало правильно…

Не треба шукати щастя, коли воно й так десь поруч. Біля серця. Чудовисько стане принцом, стара дружина рибалки – княгинею, Баба Яга помолодшає років на триста. Головне – відчути істинну, як би глибоко вона не була прихована. Шукати серцем!

Поділитися з друзями