Мабуть, одна з найкоротших фраз, яка здатна поставити крапку там, де підліток тільки починає говорити. 

Дивно, правда? Нас уже питають, ким уявляємо себе за десять років, яку професію оберемо, у якій країні житимемо, чого прагнутимемо досягти. Нам кажуть думати про майбутнє, планувати, працювати заради нього. Але коли  намагаємося сказати, яким це майбутнє бачимо, нашу думку іноді сприймають, як щось тимчасове: «Ти ще передумаєш», «Ти ще малий, щоб це розуміти», «От виростеш – тоді поговоримо». 

А коли ж саме станеться те «виростеш»? 

Підлітковий вік – дивний час. Ми вже не діти, але ще й не дорослі. Проте, вимагаючи відповідальності, не завжди дають право на власні ідеї: їх часто сприймають як щось несерйозне тільки за одним критерієм – за віком. 

Іноді мені здається, що підлітків не стільки не чують, скільки слухають із заздалегідь увімкненим фільтром. Ти можеш говорити про те, що тобі справді важливо, а людина вже наперед знає, що відповість. Вона чує звук твого голосу, але не обов’язково саму думку. 

А найгірше, що поступово до цього можна звикнути. Спочатку ти намагаєшся пояснити. Потім сперечаєшся. Потім просто замовкаєш. І одного дня вже сам починаєш думати: «Можливо, моя думка справді не серйозна». Саме тут, як на мене, і виникає проблема набагато більша, ніж звичайне непорозуміння між поколіннями. Людина, яку постійно не чують, поступово перестає говорити. А людина, яка мовчить, менше впливає на власне майбутнє. 

Проте почути – це зовсім не означає погодитися. Я можу не погоджуватися з твоєю думкою, але все одно визнати, що вона має право на існування. Можу вважати твоє рішення неправильним, але спочатку запитати, чому ти його прийняв. Можу бути старшою за тебе, мати більше досвіду – і все одно не знати всього. 

Можливо, справжня дорослість якраз і полягає не в тому, щоб завжди мати правильну відповідь, а в тому, щоб іноді сказати: «Розкажи мені. Я хочу зрозуміти». Для підлітка ці слова можуть означати набагато більше, ніж здається. Бо коли тебе справді чують, ти починаєш чути й себе. Стає легше зрозуміти, чого ти хочеш, чого боїшся, у що віриш і заради чого готовий працювати. А без цього складно будувати будь-яке майбутнє — власне чи спільне. 

Ми часто чуємо, що молодь –  це майбутнє. Але ця фраза мені не до душі. Молодь – це сучасне, яке вже сьогодні має право бути почутим. Майбутнє не почнеться колись потім, коли нам виповниться вісімнадцять, двадцять п’ять чи сорок років. Воно формується просто зараз у наших розмовах, рішеннях, помилках, ідеях і навіть суперечках. Україна теж складається з голосів. Різних, іноді незручних, іноді зовсім не схожих один на одного. І її майбутнє залежатиме не від того, наскільки однаково ми думаємо, а від того, чи зможемо залишатися разом, навіть коли думаємо по-різному. Тому вираз «Я тебе чую» для мене — це не про ввічливість. І навіть не просто про вміння слухати. Це про готовність залишити у своїй картині світу місце для іншої людини. Тоді й майбутнє буде! Цікаве, креативне, тепле й неповторне!  

 

Поділитися з друзями