Величне почуття, яке підкрадається тихо, непомітно, раптово (як маленьке пухнасте кошеня, якого всі люблять) та залишає по собі кавові відбитки. Це спалах емоцій, але не на людському й навіть не на Божественному рівні, а значно вище! Там, де не в змозі втрутитися в людські справи потойбічні сили. А після цього залишається лише чаклун Час. Товаришувати чи, навпаки, – ворогувати із закоханими. Очікування наступної зустрічі, насолода моментами, проведеними разом… Чарівник здатен творити неземні дива або ж болісно встромляти ножі в спину, обламуючи купідонові крила закоханим. 

Кохати по-справжньому вміє далеко не кожен. Відчувати жагу до останнього подиху, коли вже закутий у тернові обійми Смерті та відчуваєш її холодне та пронизливе (до самих кісток та найтонших струн душі!) дихання за лівим плечем.

Ромео і Джульєтта… Класичний образ справжнього кохання. Попри суворі часи та заборони, вони бережно окутали обіймами Любов та зберегли до останнього. Можливо, світ жорстокий, злий, просочений їдкими стереотипами й шаблонами, але саме Кохання помирає останнім. Навіть не Надія. Сподіватися на краще марно, коли поруч немає підтримки, опори, люблячої всім серцем людини, яка готова віддати своє безцінне життя в ім’я найдорожчого. Але Ромео і Джульєтта померли… В ім’я чистого Кохання!

Нехай Любов процвітає, буяє, наповнює серце по вінця, мов  келих червоного вина. Давайте перепишемо трагічні кінці рожевих історій та закінчимо все щасливо. Тоді не буде ні ревнощів, ні зрад, ні чорної фати.

Хай Любов співає в серцях кожного, бо всі мають право кохати і бути коханими!

Поділитися з друзями