Золотом вкриті світанки,
Кава зі смаком дощу.
Шепче мій ранок на ґанку:
«Тихо, тебе не пущу!..»
Листя жовтаве, промокле
Вкрило зелені думки.
Дихає ніжно імлою
Сонце, закуте в віки.
Мрії розбіглись шалено
І зістрибнули з гори,
Впали на небо багряне.
Їх підхопили вітри
І здійнялися над світом,
Милим, тендітним, крихким.
Вчора губилося літо,
Грало промінням палким,
А вже сьогодні зомліло.
Ранок крокує у день.
Нетрями кутає тіло
Та виставляє мішень
Для поцілунку у серце.
Сміх розривається в біль.
Вечір являється з скельцем,
Сміло вражає у ціль.
Рана печеться під сонцем,
Тонучи в темряві ночі,
Що крадькома і назовсім
Впала у стомлені очі…

Поділитися з друзями