250 років минуло від дня народження великого митця. Як же змінилася рідна Полтава?

А тут 9 вересня сталося диво. Біля своєї рідної садиби постав сам Котляревський. Живий, здоровий та здивований. Він потрапив у наш час. Завітав, аби побачити, як живуть люди.

Озирається й бачить: садиба майже не змінилася. Придивився, а вона реставрована. І так тепло на душі стало: ще пам’ятають, доглядають його домівку. Прочитав напис біля дверей: музей. Бачить, з яким захоплення люди роздивляються, з якою цікавістю слухають екскурсії, і повірити не може.

Вирішив він прогулятися містом, подивитися, що ж змінилося. Іде вулицею Олександрівською й дивується: чому ж більшість будівель такі  сумні? А де та кількість храмів та церков, які були тут за його часів? Іде далі: милують  око чудові парки, сквери. А поодаль стоїть якась нова для нього будівля – Краєзнавчий музей.

Ідучи вулицею й чуючи так мало рідних слів із вуст земляків, Іван Петрович засмутився: невже він  дарма боровся за існування української мови? Але коли дізнався, що в Полтаві жодної російськомовної школи, то зрозумів: його праця не була марною.

Під час мандрівки Полтавою наш земляк бачив чимало людей у традиційних вишиванках. Та носили їх вже не з шароварами, а з якимись незвичними для нього синіми штаньми, прозваними джинсами.

Дійшов Іван Петрович до драматичного театру й почув знайомі слова! Та це ж його власна пісня «Де згода в сімействі» з «Наталки Полтавки»! Цьому, напевне, митець зрадів найбільше: його п’єси й досі ставлять на сцені!

Трохи звернувши з маршруту, він побачив пам’ятник, який встановлено на його честь, ліцей його імені. Ще багато чого дуже приємно вразило письменника. І тепла думка огорнула ніжно: «Пам’ятають. Не забули. Приємно».

Поділитися з друзями