У цьому крихкому світі всі та все – реквізити. Бутафорні емоції припадають пилом на забутій між стриманих масок поличці. Білі й чорні почуття збилися в клубок у горлі. Льодяні хмари пускають стріли, вражаючи серце. Холодно від бездушного асфальту під ногами. Кам’яне серце б’ється об стіни тіла. Болісно. Млосно. Світ перетворився на покинуту гримерну за лаштунками реального життя під барвистим перевеслом. 

І досі пам’ятаю останній ковток вина, коли падала в безкінечну прірву. Опісля посіяла дурман. Він і зараз росте під вікном ілюзорного палацу. Порожнеча – сусідка по кімнаті. 

Забагато сонячних думок. Виселила їх з будинку «Мозок». 

Крокую бруківкою в пошуках зупинки. Не хочу вертатися додому. Розливається небом алкоголь, а довкола вирують кільця м’ятного диму. Синці на колінах, ліктях, спині… Вони пам’ятають всі злети й падіння. І його також. 

Його…

Це ж він закрив мене у гримерній, напував вином, дав ключі від дверцят у прірву. 

Розплющила очі. 

Тік-так, тік-так…

А він і досі наглядає за моїм тілом, скаліченим думками.

Поділитися з друзями