Важно не погодитися з думкою, що людина — неймовірна істота, вінець творіння, що завжди обирає власний життєвий шлях. Але як не потонути в океані егоцентричності й не проміняти неповторне на сто ерзаців у собі?
По-перше, ніколи не варто знецінювати коштовне: історичну спадщину, народну мудрість і подвиги пращурів. Без минулого не було б і майбутнього. Історія — це наша мати, що навчає своїх нерозумних дітей життєвої мудрості. Ті, хто не знають помилок пращурів, приречені на їх повторення, адже розвиток суспільства здійснюється по спіралі: усе, що було в минулому, обов’язково повториться в майбутньому.
Прикладом може слугувати порівняння сучасних реалій із подіями, які описує П.Куліш у романі «Чорна рада». Письменник змальовує період Руїни, а саме — обрання гетьмана в 1663 році. Деякі герої захищали священні козацькі традиції, а Іван Брюховецький, щоб отримати владу, дбав лише про власні інтереси. Завдяки брехливим обіцянкам він був обраний гетьманом і незабаром жорстоко розправився з Якимом Сомком. Сьогодні політичні війни дуже нагадують міжусобиці: деякі політики дбають лише про власне збагачення, а не про добробут народу України.
По-друге, треба не допустити, щоб «незабутнє взялось інеєм», адже народ, який не знає своєї історії, легко перемогти та знищити.
Яскравим прикладом може слугувати кіноповість О.Довженка «Україна в огні». Німецький офіцер Ернст фон Крауз говорить своєму синові, що українці — єдиний народ, який не вивчає свою історію, тому його легко перемогти. Письменника понад усе хвилювала проблема пізнання українцями історії рідного краю, яка вчить кожного, що помилки не повторювати треба, а виправляти.
Отже, незважаючи на свої буденні справи та проблеми, треба «згадати в поспіху вагона, в невідворотності зникань, як рафаелівська Мадонна у вічі дивиться вікам» (Л. Костенко), адже справжня мудрість у тому, щоб прожити свій вік у мирі й злагоді з минулим, теперішнім і майбутнім.

Поділитися з друзями