Сиджу серед волошок та ромашок у безкрайому степу, що пахне зітлілим полином, окутана вечірньою прохолодою вітру. Уже жовтогаряче сонце закотилося за небосхил, а рожеве небо вкрила ковдра ледь помітних зірок. Вони шепочуть на вушко, що настав час відсунути ширму почуттів.
Думки, мов бджоли, зароїлися в голові й не дають спокою. Кожна трудівниця торочить щось своє. Без упину. Життя наповнене по вінця їхніми старими листами. Навіть не читаю послання, а просто кутаюся в аромати.
Сонце стало матір’ю, а місяць — батьком. Готують дарунок на єдине свято в рік — день народження, день втілення, день щастя. Нічниця зіткала павутинне мереживо з лінивих ниток лавандового аромату. Корсет сукні затягнеться на тоненькій талії, а спідниця з шелестом опалого листя вальсуватиме, поки прямуватиму веселкою. Кучері ріками спадатимуть на ключиці, ціловані ясним днем.
Цвіркун запросить на перший бальний танець під банею рум’яного неба над постатями казкових гостей. Мурахи об’єднаються в оркестр та гратимуть на струнах прохолодного вечора. Звірята споглядатимуть видовище блискучими очима. Щасливі, бо запрошені на свято. Серпень кружлятиме з панною Осінню в танці під зливами смішинок.
І загорнулася книга мрій… І розгорнулася спочатку…
Такі літні вечори створені для того, щоб згадувати їх морозними зимовими ночами. Скрипітимуть сніжинки за вікном, а в думках гудітимуть все ті ж бджоли. Під лавандовим небом мрій…

Поділитися з друзями