Жила на світі одна дівчина. Так починаються стандартні історії? Тоді й ця буде такою. 

Вона мила руки в ранковій росі та терла гарячі щоки, щоб ті не палали сердечним вогнем. Приміряла на себе різноманітні вбрання, зіткані з променів сонця. На зап’ястя щодня одягала, мов панцирі, непрозорі манжети. У коси вплітала свіжий подих весни, а парфумами їй служили медові (клейкі та водночас фальшиві) емоції. 

І йшла вперед…

Її завжди супроводжувало кілька фей, проте вони вже давно загубили чарівні палички, які не віднайти в ущелині часу. Одна з чаклунок трепетно й ніжно обіймала крихке тільце дівчинки, ведучи ту на світло. Огортала ковдрочкою, зв’язаною стрічками любові. Інша готувала сюрпризи-пастки, надійно побудувавши мури обабіч шляху. Прокладала бруківку для нових уроків долі. А ще одна фея була байдужою до дівчинки, проте все одно летіла з дня у день поруч: крала дорогоцінний час порожніми фразами. 

Одного зимового дня сиділи вони та закликали літо. Розсипали чаїнки білим блюдцем, чекали потойбічних знаків. Не дочекалася Юга (так назвемо цю дівчинку) відповіді. Та й до чорної магії більше звикла. Тому вирішила піти до старої мудрої жінки-відьми. Як не дивно, але всі три феї одноголосно були проти цієї ідеї, та спинити поклику не змогли. Попрямувала Югинка за розумними словами. 

Стару в окрузі знав чи не кожен, але мало хто насмілювався порушити її роботу. Ніхто ніколи не бачив, щоб вона переступала поріг власного дому, та й інших всередину пускала. Проте… іноді й сама мило запрошувала ввійти. І нашу дівчинку запросила. 

— Слухай, люба, — промовила відьма, — у тебе попереду три шляхи, які ведуть у різні боки. 

І полилася безглузда нісенітниця, в яку Югинка, дурненьке кошеня, сміливо повірила. 

— Ти маєш обрати ось цей шлях, безлюдний, який приведе тебе до вершини. Оволодієш часом, перестрибнеш гори, знайдеш золото всередині своєї душі… Стережися світла, яке потрапляє в очі, воно підступне. 

Але насправді підступне не світло, а ця відьма, що звела в сиру землю вже не одну людину. І  Югинку прибрати хотіла, бо знала про її фей, з якими ворогувала в минулому житті. 

Проте дівчина повірила старій, як і колись уперше, зустрівши її. Повірила, що не має слухати внутрішні дзвіночки. Та з часом феї вилікували таку дивну хворобу! Та цього разу все зайшло занадто далеко. Правду Юга почала говорити лише жартома, стирала коліна й лікті об асфальт, закинула абсолютно всі сонячні дрібнички в найдальшу шафу. Обливалися серця кров’ю у двох фей, а третій завжди байдуже. Лише з останньою могла спілкуватися останнім часом дівчинка. 

Змовилися чаклунки вмовити байдужу знову почати літо шукати в чаїнках, хоча надворі буяла вже тепла весна. І вдалося. 

Сидять разом, на блюдці ключі від долі шукають. Як раптом заговорило потойбіччя: 

— Уяви, що твоє щастя — це привабливий метелик, а ти — квітка. Для того, щоб крилату зацікавила рослинка, вона має містити пилок, яким може поживитися метелик. Так і ти маєш прагнути щастя, а не сидіти склавши руки. 

Югинку зачепили за найтонші струни душі ці слова… Схаменулася дівчина, зрозуміла, в яку діру сама себе завела. Дістала сонячне вбрання, зняла із зап’ясть манжети, витерла гарячі сльози. 

А що сталося з феями, запитаєте ви? Почуття байдужої потепліли, уроки іншої стали не такими раптовими, а третя фея як любила-оберігала, так і продовжувала ковдрочкою огортати. 

Казочка про Югинчине щастя-літо не завершилася, а лише почалася.

Сподіваюся на щасливе її продовження!

Поділитися з друзями