На годиннику сьома ранку, я повільно встаю з ліжка та відгортаю штори  — а за вікном уже вирує справжня зима. Люблю прокидатися вдосвіта: мене захоплюють тихі засніжені вулиці, які ще не наповнені гамором і людьми.

Яка ж прекрасна ця пора року! Саме з нею в мене пов’язані найтепліші спогади дитинства: безтурботні ігри в сніжки, затишні вечори в родинному колі та поїздки до неймовірних Карпат. 

Від роздумів мене відволік свист чайника. Я ступила на холодну фігурну плитку та одразу ж повернулася до реальності. Але думки, навіяні казковим зимовим пейзажем, усе ще не покидають… 

Мабуть, ніколи не перестану мріяти. Особливо в таку чарівну пору.

Поділитися з друзями