Перші квіти визирають з-під ковдри снігу й по-дитячому усміхаються сонцю. Воно простягає їм засіяну ластовинням долоню й показує крізь прозору пелену повітря світ. Десь вдалині співає срібна крапель й гуде-вирує золотавий струмок. Сосни, стражі лісової тиші, обіймають одна одну пишним гіллям. Кучері дерев усіяні білим світом десь там на сході, а на заході розкинулися лани з пророслою за зиму пшеницею. 

Весна сміливо крокує землею. Її волосся ніжними дотиками пробуджує все від сну, заплітаючись у коси. Грає природа на дзвінкому кларнеті буття, а весна сопрано підспівує мелодію життя. 

Прямує дівчина лише вперед. Там, де ступає, тане сніг, там, де проведе долонею, розпустяться бруньки чи забуяють квіти. І пройде кругом світу, і зніме ковдру сну, і передасть естафету літу… Сплете віночок із пролісків, фіалок, лілій, ірисів, конвалій. Подарує його літу, а воно вже вплете інші квіти. На щастя, на долю…

Поділитися з друзями