Автор: Дарія Петрук

Бе-ре-зень-зень-дзень….зень-дзень, – мелодія прохолодно-м’ятної весни, мелодія життя… Ось сонний ліс. Він тільки починає ворушити своїми віями та розплющувати бездонні смарагдові очі.

Ось я. Хочу стати непомітною, невагомою, – нелюдинОвою, аби жодним рухом своїм не порушити життя лісового. Зупиняюся перед крокусом. Стаю такою манюсінькою-манюсінькою, – дюймОвочною. Прозорою ходою переступаю поріг лілової кімнати, бо я  гість цієї прекрасної рослини, я в чаші лісового крокуса!

М-м-м-м-м, який солодкаво-гіркуватий запах… А кольори, а кольори!!. Оксамитові стіни-пелюстки космічного кольору, такого ж глибокого, холодного і водночас живого. По них, мов швидкі комети-стріли, пролітають жовтогарячі прожилки. Під моїми ногами жевріє шафраново-пломениста маточка, мов зірка космічна. О, так, це космос! Це крокусовий всесвіт! Як його не хочеться полишати! Та змушую себе зісковзнути на теплу землю по срібно-зелених листочках-мечах  цієї ніжної квітки, воїна-першопроходця.

Підіймаю очі до бездонного неба. Я така маленька. ДюймОвочна. Але в моєму серці ще так багато місця для відчуття краси. І завтра я знову гортатиму альбом богині Флори з її неповторними арабесками, учитимуся в неї мистецтву краси.

Поділитися з друзями