У кожної людини свій омріяний сад, до якого вона хоче потрапити… 

Усе моє життя наповнене мріями. Вони у словах, котрі промовляє моя бабуся, коли марить згадками про дитинство і молодість; у моїх улюблених піснях, що кожного вечора граю на гітарі, дивлячись на прозорі краплі дощу. На краплі, що схожі на світ, по землі якого хочу бігати, дихати там цілющим росяним повітрям. І це мене надихає… Надихає мріяти в мрійливому небі нескінченних думок, вигадувати нові сценарії життя. 

Прожити день, у якому сонце шепоче зранку: «Усе прокинулось – і ти прокидайся, своїми промінцями надсилаю тобі гарний настрій». Це вигадано, але настільки реально, що стало звичкою. Чи це погано?

Життя прекрасне, коли навіть у буденних  речах бачиш щось незвичайне. Щось таке, у чому знаходиш себе, свою енергію й наснагу. Те, за що любиш життя і радієш йому.

Кожна мить наповнена улюбленими пахощами, словами, від яких серце вибиває найгучніші ритми. Коли відчуваєш ніжності подихи завжди за своєю спиною. Відчуття любові, що огортає враженням щойно спеченої солодкої булочки.

Згадай, як ти радо біг до бабусі на кухню наввипередки з ароматом і, завжди перемагаючи, впивався зубами в гарячу, але таку смачну випічку.

Мій сад – місце, у якому політ мрії не має меж. Воно наповнене свободою в усьому. Мій вибір – мрія. Життя занадто коротке, щоб завжди відчувати всі тяготи реалії і буденщини. Наші думки – наше сприйняття світу і себе. Адже прекрасно бути людиною, у якій росте сад.

Поділитися з друзями