Здається, ось вони – останні хвилини мого життя… Серце починає сильно калатати…

Залишилося п’ять хвилин. За цю решту часу кожен із нас ніби стає Юлієм Цезарем, адже починаємо робити декілька справ одночасно. Може, чиста підлога чи ретельно вимитий посуд вплинуть на рішення батьків?

На тебе з усмішкою дивляться старші брати та сестри. Звісно, їм сьогодні щастить! Та вони всі проходили такий курс “молодого бійця”.

Ти дивишся на годинник і розумієш, що залишилася одна хвилина… Тепер у серці знову ожили кошмари та жахіття! А найголовніше те, що за роки молодшої школи ми так і не навчилися їх приборкувати. Мама дала пораду: “Якщо дуже нервуєш – помий підлогу”. Тож чергова моя думка була такою: “Чи то так треба? Може, підлога й справді повинна рипіти?”

Дзвінок у двері…

“Що робити? Що ро-би-ти? – лунало в моїй голові. – Може, усе ж таки втекти? Ніби я хотіла приготувати щось смачненьке й вирішила піти до магазину, а потім… загубилася…” Так, безумовно! Геніальна ідея! Але на порозі вже стояла мама. Через кілька секунд повної тиші мама нарешті промовила:

– Доню, ти в мене така розумниця! Я навіть здивувалася, що про тебе всі вчителі гарної думки!

– Ого! Серйозно?

– А хіба не так? – здивовано поцікавилася мама.

– Та ні… Дякую, мамо! Усе роблю тільки заради тебе! – уже трохи впевненіше відповіла я.

Після коротесенького діалогу мама лагідно мене обійняла.

Бачите, кожна історія має право закінчуватися добре. А вам хочу побажати міцних нервів! Хе-хе, щасти вам! Побачимося після наступних батьківських зборів…

Поділитися з друзями