Твої сліди залишаться сирою фарбою на автостраді моєї біографії. Та чи надовго? Ідемо лезом ножа навпомацки, у такт із громом і блискавицею. Темрява манить глухими голосами, які лунають із підсвідомості. Та вже не жахаюся. Знаходжу твою руку наосліп, вдихаю аромат росиці. На вустах – присмак туману: повітря просочилося тобою.

Спалюємо дотла мари й жадання, а попіл осідає хмарами в легенях. Швидкоплинно. Здіймаємося, тримаючись за руки вище неба, змагаючись із вітровієм. Напевно, дурість.

–    Цвіт життя надто стрімко опадає. Я не знаю, що з цим робити…

–    Спіши насолоджуватися кожною миттю.

Поділитися з друзями