— Бабуню! – гукає Фрідер і смикає її за ковдру. – Бабуню, пішли гуляти!

— Угамуйся, дитино, і перестань мене смикати, – спросоння пробурмотіла бабуся. – Поглянь у вікно. Та ж ніч надворі. 

— Та бабусю, – скиглить хлопча, сумно дивлячись на вулицю.

—Лягай спати! – уже сердито наказує старенька.

Фрідер вийшов та у своїй кімнаті відчинив вікно. Усе йому не спалося. Час тягся поволі. Вирішивши, що скоро настане ранок, знову подався просити.

— Бабуню, – тихо промовив Фрідер.

— Знову ти… Чому не спиш? 

— Та вже майже ранок, а я ще хочу подивитися на зорі.

— Який ранок? Які зорі? – благально запитала бабуся. – Не хлопчик, а така собі сова. Друга ночі. Онуче, тобі потрібно поспати, щоб набратися сил.

Хлопчик знову поплентався до своєї кімнати й знову дивився у вікно. 

За якихось пів годин бабуся піднялася на горище та почала шукати щось (Фрідер цього не чув). Вона знайшла якусь дуже стару коробку й пішла з нею на подвір’я.

У цей час малому захотілося попоїсти. Прямуючи на кухню, він побачив, що бабусина кімната відчинена, а її ніде не було. Тож довелося вийти на двір. 

— Фрідере, чому так довго? Я тебе чекаю, – бабуся тримала в руках якийсь предмет. – Це мінітелескоп, через нього дивляться на зорі.

— Що??? Ура, бабуню! Ти найкраща у світі! – заверещав від радості хлопчина.

— Ну, що ж, сова, – засміялася щасливо старенька, – хотів подивитися на зорі? Подивимося!

Щасливий Фрідер підбіг до бабусі. 

— Заглянь у телескоп, – підказала старенька. – Бачиш, як багато їх, зірок. А там Молочний Шлях, Велика Ведмедиця…

Бабуся й онук присіли на лавку. Розповідь про зірки була такою цікавою! Але оченята не слухалися й заплющувалися самі… Бабуся розповідала, а Фрідер тихенько заснув на її плечі…

Поділитися з друзями