– Бабууунюю, можна на вулицю погуляти? – запитав Фрідер.

– Ні, онучку, там дуже спекотно, ще сонце в голову напече! — відповіла бабуся.

Тож, не довго думаючи, Фрідер вирішив гратися м’ячем удома. Та так сильно вдарив, що м’яч улучив у банку з манною крупою й перевернув її. Хлопчик із переляком дивився на підлогу й уявляв, як бабуся сваритиме. Тож був готовий на все, тільки б уникнути покарання. 

Фрідер схопив відеречко й побіг на вулицю набрати піску з дитячого майданчика. Засипавши його в банку під виглядом манної крупи, він з полегшенням зітхнув. 

– Фуух, проблему усунено. 

Наступного ранку бешкетник прокинувся з чудовим настроєм і вже поспішав наповнити шлунок найсмачнішим у світі бабусиним сніданком. Як завжди, привітався з рідненькою. Вона теж усміхнулася та поцілувала. Нічого не передбачало біди. Аж раптом Фрідер побачив, що на столі стоїть його «манна каша під прикриттям». 

– Бабуню, а це що? — запитав сумно.

– Як що, онучку? Твій сніданок. Не прокинувся ще чи що?

– Але це ж пісок, який я вчора насипав.

Старенька потайки посміхнулася.

– Ну, що ж… Іншого нічого немає. Доведеться це їсти.

У Фрідера очі наповнилися слізьми.

– Краще б я розказав усе бабуні одразу. Вона б посварилася трохи, але хоч пісок не треба було їсти… – потайки думав хлопчик і вже набирав у ложку. 

Бабуся посміхнулася, забрала тарілку з піском і поспішила поставити на стіл щойно посмажені млинці.

– Смачного, онучку! Наступного разу думай, що робиш!

Фрідер отримав гарний урок.

Поділитися з друзями