Ми біжимо темними вулицями нашого маленького міста. У лице нестримно віє вітер молодості, кохання із перчинкою та… майбутніх змін.

Через мить роз’їдемося. Я – на північ, ти – на схід. Рівноприскорено віддаляємося одне від одного. Та чи так само наближатимемося? Чи сила відштовхування виявиться сильнішою…

Останній слід моєї червоної помади на чашці з ромашковим чаєм. Символізує спокій? Правда ж? Та чомусь не діє. Можливо, дурю своє серце ілюзіями, спогадами, як добре було. Було… Ключове слово…

Звертаю увагу на відбиток на горнятку. Я подарувала його на першому побачені в тому кафе. І саме тоді ти сказав, що ромашка – твоя улюблена квітка…

Та я – не ромашка. Я – троянда. Колюча, жорстка… Можу бути якою хочеш квіткою, та тільки не цією. Не твоєю… Ба, більше: чай із мене смачний. Та чи спробував ти його заварити? Намагався обірвати колючки, допоміг розцвісти?.. Чи спробуєш? 

Пізно. Стою на вокзалі. Купила собі троянди. Відчула аромат. До болю знайомий. Та… водночас, чужий. 

Тобі…

Поділитися з друзями