Осінній вечір, гаряча кава, теплий плед і книги. Дощ за вікном, тиша у квартирі… Дерева палають, місто у вогні. Небо хмарне.

Читаючи чергову оповідку про кохання, перешкоди й щасливий кінець, я розмірковувала над сенсом нашого незначного людського буття. Якщо вникати в саму суть кожної історії про любов, можна помітити одну напрочуд неймовірну закономірність: це настільки дивовижна сила, що над закоханими стоїть крихітне диво, яке звело їх разом у цьому величезному світі…

Проте мало лише зустрітися. Варто працювати над своїми стосунками. «Якщо ви хочете щасливих взаємин, замініть іменник ”любов” на дієслово», — говорив пастор. Дійсно, кохання підтверджується діями, а не лише словами. Утім, як і все в цьому світі…

Важлива взаємність. Якщо ви припинили відчувати до когось теплі почуття, не тримайте коло себе чуже щастя. Якщо не кохають вас — не старайтеся для того, хто не оцінить…

Наша остання розмова склалася не дуже добре. Пам’ятаю лише… що ми посварилися через якусь дрібницю, щось несуттєве, але зазвичай сварки  означають одне — накипіло… 

Він не з’являвся вже кілька днів, не телефонував, не писав, навіть не траплявся на очі.

Неочікувано дзвінок у двері. Кого це занесло в такий пізній час? Авжеж…

— Я прийшов забрати своє, – почула я, тільки-но відчинивши двері.

Він підхопив  мене на руки й вибіг на вулицю під дощ. Мої улюблені капці наскрізь промокли. 

Капці! 

Улюблені! 

Але що вже ті капці… Коли знову знаходиш своє, інше вже не має ніякого значення… Навіть капці!

Поділитися з друзями