Зібралися ми якось із сім’єю та друзями на природу. Я, як завжди, давала відкоша до останнього, не хотіла їхати, бо не знала, що там робити. Скільки крокодилячих сліз пролила, та все марно. Єдина причина, чому  все-таки погодилася, це собака, яку друзі обіцяли взяти із собою. А це моя ахіллесова п’ята. 

Дорогою до річки я весь час слухала музику, чекаючи зустрічі із собакою. Прибувши на місце, побачили справжні авгієві стайні. «Наче вавилонське стовпотворіння», – подумала я. Це була як нитка Аріадни, бо ми вже думали повертатися додому, але тут батьки несподівано вирішили розв’язати гордіїв вузол, влаштувавши «суботник». Я була здивована, але аргументи дорослих мене переконали, бо природу треба берегти як зіницю ока. 

Поділитися з друзями