Автор: Тетяна Манько
Кожна людина неповторна, немає на планеті однакових. І коли це усвідомлюєш, то стає так самотньо! Адже хочеться, щоб тебе розуміли, розділяли думки та вподобання. А як такої людини не знаходжу, то здається, що краще залишатися самотньою. На жаль, без спілкування неможливе існування людини, і тоді я знову й знову шукаю розуміння в колективі. Але там не все так просто.

Чи легко бути білою вороною? На це  запитання точно знаю відповідь! Ні, не легко! 

До восьмого класу я навчалася в іншій школі. У класі я була білою вороною. Мене не ображали, як іноді буває, але почувала себе самотньою і незрозумілою для однокласників. З іншого боку, мені й самій з ними було  не цікаво. Ніяк не могла зрозуміти, чому вони не люблять навчатися, не займаються спортом або танцями, чому їхні теми для спілкування такі одноманітні! 

Мені особисто не вистачає часу в добі, щоб усе пізнати, адже життя наповнене такими цікавими речами! Я навчилася кататися на гірських лижах, ковзанах, роликах, велосипеді, грати на фортепіано та в шахи, їздити верхи, вишивати, в’язати, пекти. Дуже люблю читати та малювати. Із задоволенням ходжу в театр та займаюся бальними танцями. Уявіть собі мій розпач від того, що зовсім не було з ким поділитися уподобаннями чи враженнями! Однокласникам чомусь були цікаві зовсім інші речі: де взяти гроші, щоб купити електронні цигарки, у який колір пофарбувати волосся та в кого списати домашнє завдання. Ми наче існували на різних планетах!

І ось мій світ нарешті змінився! Після вступу до ліцею я не тямила себе від щастя! Нарешті опинилася серед дітей, які теж цікавляться життям! З моїми новими однокласниками можемо обговорити й книгу, і нову виставу в місцевому театрі, і рецепти печива.  Більше я не нагадую собі білу ворону!

Поділитися з друзями