Як там буде, мій світанковий заходе? Усе життя останнім часом — бісовий оксюморон. Боятися кожного звуку. Зітхати. Ти скажи, там хоча б є шанс на… Добре-добре, мовчу.

Хочеться знову вдягати чорні й довгі панчохи. Якщо губи — то однозначно в червоний. Танцюватиму десь попід горою. Питиму карамельне лате й мріятиму про любов.

У нас же немає алергії на нормальне життя? Окрім деталі про відсутність й всеприсутність планів. Я вже студентка. Боже, які слова! І хочеться, і боязно. Це ж не смертельно?! Ці нові етапи підбурюють мозок. Підкидають страйки й усе нові варіанти. Як там буде? Світанковий захід лиш махає крилом. Теж не знає…

Поділитися з друзями