Зажурилася калюжа…
У моєму дворі є велика яма. Досить незручно, бо вона на дорозі…
Одного дня зажурливий дощ лив під вікнами й кричав:
– Сумно, сумно мені…
З того часу в ямі оселилася зажурлива калюжа. Та й вона весь час нила:
– Хочу бігати, стрибати, а не лежати…
Ця калюжа нила й уранці, і по обіді, й увечері…
Присвітило яскраве сонечко, побачило калюжу та й каже:
– Не плач, не страждай! Пострибаймо й побігаймо разом!
Схлипнула калюжа та й каже:
– А так можна?
– Звичайно! Це можливо!
Наступного дня калюжа стрибала разом з сонечком. А яма… спорожніла…
Коментувати
Щоб відправити коментар вам необхідно авторизуватись.