«Обриває вітер пелюстки печальні…»
«Обриває вітер пелюстки печальні»…
Вони летять у невідоме, у голубий простір неба. Немов танцюючи вальс, пелюстки переливаються під шепотінням вітру. Разом з димом вдихаю аромат смутку й печалі. Незважаючи на дерева й будинки, різнобарвні пелюстки мріють долетіти до небокраю й сяяти під бурштиновими променями сонця.
Але небесне світило заплющило очі й укрилося легкими хмаровими ковдрами. Пішов дощ… Недовго хвилювалися пелюстки, лягли на землю й заснули біля тополь…
Кажуть, що ніщо не буває вічним, але природа завжди дивуватиме, милуватиме око й завмиратиме на хвилинку, щоб потім знову розфарбувати наше життя ніжними відтінками.
Коментувати
Щоб відправити коментар вам необхідно авторизуватись.