Ти сидиш із чашкою кави, читаєш улюблену книгу. За вікном дощ, але жодна з мільярда краплинок не турбує. І друзі, що, можливо, десь розважаються на вечірці, чомусь зовсім не цікавлять. Це депресія чи поганий настрій? А може, ти інтроверт? Якщо це дійсно так, то я тебе розумію.

Часом так хочеться побути на самоті, ні з ким не говорити, ізолюватися від суспільства. Бо іноді оточення тебе просто не розуміє…

Так затишно розгорнути новий блокнот, створити безліч ідей і майже реалізувати більшу частину… Та раптом чуєш дзвінок: хтось вважає, що ти сумуєш за його товариством. Ідеш гуляти. Але в місті також можна бути наодинці. Музика в навушниках заглушує непотрібні розмови перехожих, твій темп швидший чи повільніший від натовпу. Чудова можливість розглянути кожне обличчя, надихнутися красою повітря, згадати про порожні сторінки блокнота. Але знову ідилію хтось руйнує: «Передайте за проїзд»…

А от далека дорога зачаровує. Та ось зупинка, час виходити. Таємниці полів та лісів сповнюються новими загадками. Ти один. Нікого немає. Лише природа…

Ви мене розумієте? Я не замкнута, не надто стримана, не боюся людей та спілкування. Часом нове знайомство бентежить невідомістю, незручністю мовчань, непорозумінням. Але від того не зникає бажання пізнавати світогляди інших людей, ділитися своїми думками та поглядами. Просто інколи людей «забагато»… Навіть найближчих.

Я – інтроверт!..

Поділитися з друзями