Розділ 1. Знайомство

Це був звичайний шкільний ранок. Мені було на той момент 8 років. Зайшовши в школу, я піднявся на другий поверх, привітався з однокласниками та попрямував до своєї парти. За мить пролунав дзвінок. Ми чекали близько 10 хвилин на вчителя, та його все не було. Однокласники пропонували прогулятися на подвір’ї, а Олег запрошував пограти на телефонах. У класі стояв галас! Аж тут на порозі класу з’явилася Вікторія Валеріївна – наша класна керівничка.

 

Розділ 2. Несподівана ситуація

Поряд з нею стояв незнайомий нам хлопець, що перелякано дивився на нас. Учителька наказала терміново покинути приміщення школи та прямувати за нею. Прямуючи коридором, я побачив незнайомого мені чоловіка, що грізно поглянув у наш бік, а за мить зник із поля зору. Ми бігли сходами, не розуміючи, що діється.

Раптом я почув крик позаду себе: на мене котився східцями однокласник Ілля. Виявилося, що він перечепився через чиюсь ногу.

 

Розділ 3. Усе з’ясувалося

Я підхопив Іллю за руку, але травму він таки отримав – зламав пальця. Незабаром ми стояли на подвір’ї школи, де оглянули все довкола й побачили машини рятувальників та велику пожежну машину. Вікторія Валеріївна пояснила усім: надійшло повідомлення, що школу замінували насправді.

Мій однокласник вирішив пожартувати й вигукнув: “Ура! Завтра вихідний!” Проте за мить ми почули дивні звуки з кабінету хімії, потім «бу-бух».

Ми перелякалися. Паралельно замінуванню в кабінеті хімії спрацювала пожежна сигналізація: коли вода накапала  в якийсь сульфат, той вибухнув.

 

Розділ 4. Кінець

Справді, наступний день був вихідним, але після цього випадку я зрозумів, що замінування це не жарт.

Поділитися з друзями