Єдиний, хто не втомлюється, – час

Ліна Костенко

Час повільно плине, коли ми діти. Але швидко летить, коли дорослішаємо. Він ніколи не втомлюється, усе плине-плине, летить-летить. З часом поспішаємо й не помічаємо, як минають роки, а з ними й тисячі гарних пейзажів чи маленьких, але таких же прекрасних дрібниць.

Біжучи за своїми мріями, рано чи пізно добіжимо до фінішу життя… І що лишається тоді? Спогади про роботу, що не приносила задоволення; про навчання, що було лише черговим тягарем на душі та не приносило результату; про сварки, що сталися лише через суцільну втому?

Лови летючу мить життя! Кохай, ненавидь, радій, плач, дивуйся, бентежся, гнівайся, бійся, тікай, зневіряйся, розправляй свої крила знов і знов! Відчувай пристрасть у грудях, допоки б’ється серце, бо потім все стане неважливим. Лишаться лише моменти, які ми зуміли створити за відведений час. Лови це життя, доки воно не зловило тебе…

Поділитися з друзями