Мова, якою я мовчу
Вода топила верхівки осель. Нещодавно загинула мати із немовлям. Серед тварин у зоопарку врятувалися лише лебеді й качки. ООН мовчить. В ООН день російської мови.
Кажуть, у світі перекидаються відповідальністю: то ерефія винна, то ми. Чому, люди добрі, нам у черговий раз доводиться доводити, що це не ми провокуємо геноцид?
Я зла до безсилля. І втомлена до межі. Окрім усього, моя перша в такі моменти видирається з-за кутків. Я не обирала мову катів та вбивць. Як і моя мати. Мене бісить її використання на правах «трофейної». Вона моя перша, але не рідна.
Тим часом ООН наважується на евакуацію Лівого берега з-під окупації. Справді! За три дні ж ще не було смертей! Трясця. Проте справді – дякуємо. Нам не важливо зараз, кого ви – велике цабе – визначите винуватцем. Таки виконайте свою роботу – допоможіть урятувати людей. Бюрократичні приколи потім.
Але досі мій внутрішній біль, величезний культурний шок – день російської мови. День, коли трапився підрив. Завжди нею мовчатиму….
06.06-08.06.2023
Коментувати
Щоб відправити коментар вам необхідно авторизуватись.