Світ природи вражає! Жага до життя всього живого не може не захоплювати! Чотири роки тому я помітила, як на даху сусіднього триповерхового будинку почала рости звичайнісінька берізка. Напевне, пустун-вітер заніс звідкись легеньку насінину білокорої та й кинув у перепріле торішнє листя й порохняву. З тієї насінини й зародився тендітний пагінчик. Ранкові роси й теплі літні дощі напували його, гнали в ріст.

Відтоді почалася титанічна боротьба зеленого пагінця за життя. Треба було маленькій берізці будь-що міцно закріпитися в жолобі черепичної покрівлі. Її нитки-корінчики густо обснувати землю, що осіла в ринві, пробили дах й обплели цеглини карнизу.

Протягом літа майже непомітний паросток став маленьким деревцем. На густих тоненьких вітах аж до осінньої паморозі зеленіли маленькі зубчасті листочки.

Дивилась я на берізку й думала: як вона перезимує, витримає люті морози? Та її перша зима видалася сніжною. Пухка біла ковдра надійно вберегла від загибелі корінчики білокорої. А по весні вона знову одягла смарагдове вбрання.

Я з хвилюванням спостерігала за тим, як підростає життєлюбне деревце. Раділа тому, що й друге літо було сприятливим для берізки, яку я вже стала вважати своєю. І вона на моїх очах буйно росла. На її гілочках вже сміливо вмощувалися горобчики, які цілими зграями кружляли над дахом будинку.

Поділитися з друзями