Осінь, як втомлена життям жінка, прощалася з природою. Вона щедро розсипала золотий пил на дерева та одягнула їх у багряні шати, а на землю постелила м’який килим з останнього падолисту.

Над лісом стояла тиша. Лише вітер тихо шепотів із деревами, наче розлучався з ними. У небі шугали останні птахи, які збиралися у вирій. У полі осінь розігнала хмари та випустила на волю сонце. Золотисті промені ковзали багряним листом, створюючи дивовижні візерунки. У річці відбивався останній день жовтогарячої пори. Вода була прозора, як скло, і в ній можна було побачити все, що відбувається навколо.

Осінь прощалася зі світом, але вона знала, що знову заграє своїми барвами після літа.

Поділитися з друзями