Повновода ріка. Теплі хвилі хлюпочуть навколо човна, заважають пливти чи підштовхують уперед. Весла стираються об тверде каміння й, трохи загальмувавши, набирають знову темпу.

Праворуч – буря. Така вперта спокуса – повернути ліворуч. Але тримаюся!

І ось згодом дощі стихають, яскраве сонце та мальоване небо ласкаво запрошують в обійми незвіданого. Коли попереду перехрестя, коли весла втомлені, коли вже не штормить, човен завзято звертає до тиховоддя. Та якщо місячне сяйво хоч трохи проблискує в  неспокої, манить таємничістю незгоди, які слід подолати до світанку, спокушують нові краєвиди бурхливої ріки. І човен знову пливе…

Шлях ще такий далекий. Попереду так багато зламаних весел і пробоїн у кормі. Попереду моря та океани – усе життя.

Сьогодні мій супутник барвистий та мрійливий, закоханий та коханий, допитливий та кмітливий. А вчора були дощі й човен мало не  тонув. І все ж таки втримався. Бо інколи нові пасажири рятують ситуацію.

Завтра нової мети буде досягнуто. І, сподіваюся, ніхто не причалить до берега завчасу. Навіть коли втомлені весла нудитимуться в депресії, човен не потоне, не поверне назад…

Обрана дорога – не помилка, а досвід. Ідеальні кораблі? Так, люблю. Але хто сказав, що треба пересідати поспіхом? Зарано! Усе станеться незабаром. Дуже скоро.

Бувай, мій любий подорожній! Здається, тобі ліворуч? До зустрічі в океані за півтори миті.

Щасти тобі на роздоріжжі! Щасти в бурю! Щасти в човні, що несе в майбуття!

Поділитися з друзями