Батьківщина, Україна, хата дідуся й бабусі в селі – стежка до джерела моєї сили. І над усім цим – лелеки в синьому небі. Біля оселі дідуся й бабусі високо на електроопорі височіє лелече гніздо. З року в рік, із покоління в покоління до нього прилітають ці птахи.

У березні 2022 року вони теж прилетіли. Для мене вони – символ незламності та безмежної відданості своїй землі.

Тяжкі бої йшли по всьому фронту. Тисячі ракет падали на нашу землю, руйнуючи життя, мрії та плани. А вони поверталися додому. Чомусь я впевнений, що ці неймовірні птахи відчували, що Україна у вогні. Але не зупинилися, не змінили свого маршруту. Вони прямували до свого дому. І прилетіли…

Пам’ятаю, був похмурий вечір, коли, поглянувши на гніздо, я побачив їх – пара величних птахів стояла на тлі згасаючого дня, схиливши голови одне до одного. Можна лише уявити, які небезпеки мали вони здолати, щоби вижити у двобої з ворожими снарядами та ракетами.

Того літа в них з’явилося четверо пташенят. Прилетіли лелеки й цьогоріч. І знову небо рветься від ворожих ракет. А вони все одно не зраджують своїй Батьківщині. Вони могли б знайти більш безпечну країну, та ж ні. Летять додому.

Захоплює подих, коли бачиш цих красенів на леваді чи городі. Дякуєш їм за мужність і любов до рідної землі. І знову з’являється надія, що життя продовжиться на нашій землі, що закінчиться ця війна, усі повернуться додому, і буде знову мир у нашій Україні.

Поділитися з друзями