Коли світ був ще іншим, існувало три царства: звірів, рослин та богів. Усі царства процвітали, та одне з них – шаленими темпами. Царство рослин розвивалося, кожен день з’являлися нові рослини одна краща за іншу: та – запашна, та – красива, та – корисна.

Подобалося це й царству тварин, і самим рослинам. Та навіть деякі боги й духи насолоджувалися. Але не всім істотам це було до вподоби, Чорнобог був одним із них. Він заздрив рослинам, які були прекраснішими та розвинутішими, ніж він. І мовив: «Та не може бути, щоб якась рослина була кращою та величнішою, ніж я! Я би на клацання пальців знищив їх!» Став він думати, як рослин знищити, і згадав, що без сонця вони не виживуть. Затулив рослинам сонце…

І почалися темні часи… Без сонця було темно й холодно, рослини помирали, а разом з ними й тварини, які залишилися без їжі. А боги не могли нічого вдіяти, бо навіть не знали, хто це зробив.

З усіх рослин один тільки плющ чекав сонця. Інші вижилі постійно казали йому: «Не сподівайся на це. Ми всі помремо від холоду!». Та плющ не вірив у такі розповіді та намагався жити, як і раніше.

Чорнобог чекав днями, тижнями, роками… Майже все живе померло, та не плющ, який терпляче чекав сонця. Дивлячись на нього, й інші рослини почали вірити в те, що світло є в кожного всередині. Цим світлом була віра! Віра в те, що майбутнє буде!

Ще через кілька тижнів хмари помалу почали розсіюватися та пробилися перші промені сонця. Чорнобог був зніченим і роздратованим через поразку, та більше не закривав сонця. А плющ став символом вічного життя!

Поділитися з друзями