Скотився місяць яблуком налитим

У нічку зоряну, медову і живу,

Торкнувся серпень губами несміло,

Вбираючи в себе солодку росу.

 

А зірки, мов жарини, небо крають

Вночі мережкою небесних скарбів.

І я живу чи в снах блукаю?

Пізнати цей світ прагнув мрійник малий.

 

Де витоки днів? Де світанок осінній?

Де істина слів, що у душах дзвенить?

Життя – то отрута? Напій то чарівний

Любов’ю серденько у серпні п’янить?

 

І медом рахманнимзорепад проллється,

Поміж крайнеба й духмянистих трав,

Серпень шепоче… А в серці озветься:

«Розправ свої крила, повір у дива.

 

Черпай і ла́суй, цей мед — не отрута,

Неба солодкість, подарунок буття.

Як ніжні пелюстки, летять вдаль секунди,

Вагатись не слід, ти пірнай у життя!»

Поділитися з друзями